Мовчання литвинят

Український політикум оригінальний тим, що вміє поєднувати одночасно в одному політичному тілі вугруватий безбаштовий досвід підлітка та клімактеричну психіку досвідченої дами. Політичне тіло, як відомо, статі не має — оскільки повинне подобатися виборцеві обох статей. А ще подобатися можна як через активні зусилля, так і через повну відсутність будь—якої активності. Йдеться про команду Володимира Литвина, хоч би скільки вона називала себе Народною партією.

Але політика не була б політикою, якби кожен із політичних гравців не ставив перед собою максимальних кадрових завдань. Набравши на виборах—2007 неповних 4%, “литвинівці” виставили на торгах такі запити, ніби отримали більше голосів від БЮТ із “НУНС” разом узятих. А ще — гіпотетичні припущення на психологічну несумісність, на неможливість демократичної більшості як такої і т.ін. У результаті Литвин, нахапавшись кадрових авансів від демократичної коаліції, просто завис між полюсами українського політпроцесу. Що найдивніше — втрачаючи від такого зависання “суб’єктність”. Цим своїм “перебуванням ніде” він фактично остаточно втрачає можливість хоча б гіпотетично нав’язувати якщо не власну гру, то ситуативні сценарії, за яких його місія могла б спрацювати хоча б на якусь політичну перспективу.

І такі сценарії життя Литвинові час від часу дарує. Ім’я цьому сценарію — “Сіверськодонецьк—2”. Експертному середовищу прекрасно відомо про стосунки Литвина з російським бізнесменом Євтушенковим, а російський бізнес, на відміну від українського, не може бути антиросійським. Інакше його просто не стане. Тому ситуація, яку каталізує повторне збіговисько “сепаратистів”, є безпосередньо ситуацією самого Литвина. Або він своїм мовчанням благословить цю сіверськодонецьку авантюру, тобто погодиться з діями антиукраїнської п’ятої колони, або без попередніх умов перед загрозою антидержавних демаршів увійде—таки в напівпереконливу, на його погляд, демократичну більшість. І зробить її переконливою. І зробить незворотнім цивілізаційний вибір української демократії.

Цим кроком Литвин може досягти, крім особистої політичної перспективи, ще й певного послаблення у протистоянні влади й опозиції. Адже прагматична складова у середовищі “регіоналів” ніяк не бачить себе в опозиції. Знаходження такого балансу здатне, як жоден інший крок, підштовхнути ініційований на цей рік Президентом процес конституційних змін. І Литвин, втративши час у попередні місяці, саме зараз міг би підправити під себе політичний календар.

Якщо ж Литвин втратить шанс, породжений новим витком протистояння, тоді причини цієї втрати слід уже шукати не в політичних мотивах, а в його психологічних комплексах.

...Колись у Радянській армії були автомобільні війська, і в них була емблема — два коліщатка, а над ними двоє крилець. У народі ця емблема називалася “Полетів би, та яйця не пускають”. Чи полетить Литвин на нову політичну орбіту, чи комплекс зобов’язань минулого перекрив йому дорогу в майбутнє назавжди — покаже час.

Що ж до психологічних комплексів минулого — то нагадаю трагічну загибель, точніше, підле убивство під власним під’їздом Олега Шеремета, котрий разом зі своєю групою консультантів як ніхто інший допоміг команді Литвина подолати 3—відсотковий бар’єр. І як у цій ситуації повелися “литвинівці”? Ні співчуття рідним, ні допомоги з похоронами. І в коментарях — відхрещування: не знаємо; не чули; та він тільки трішки наш. Якщо подібна психологія знову візьме гору в команді Литвина — їм доведеться відхрещуватися вже від замаху на державу, на територіальну цілісність України, котру за мовчазної згоди Литвина готує антиукраїнська п’ята колона.

Володимир ЦИБУЛЬКО
(письменник, політолог)