Топ-менеджмент ОГХК не спромігся налагодити ефективний контроль за експортом продукції на підсанкційні території

Попри чисельні скандали, керівництво ОГХК ще й досі не впровадило ефективні процедури перевірки юридичних осіб-покупців, фактичних споживачів та мету використання української сировини. Компанія змінила лише посередників, залишивши незмінними старі “сірі” експортні схеми та їх бенефіциарів — пише видання “СтопКор” в матеріалах власного журналістського розслідування “Торгівля з рф та півмільярдні збитки…”

Так, згідно інформації журналістів, у вересні-жовтні 2023 року, серед торгівельних партнерів ОГХК з’явилося відразу декілька нових компаній, які раніше ніколи не закупали товар на держпідприємстві.

У вересні 2023 року ОГХК відвантажила за заявкою Agroorganika Polska Sp.z.o.o 132 тони рутилового і 44 тони цирконового концентратів через KS Terminal (Рига, Латвия) для компанії MSC Agency (Індія, Mumbai port), яка є місцевим підрозділом міжнародної судноплавної і контейнерної компанії MSC, і вочевидь, не може бути кінцевим споживачем цієї сировини. Тим не менш, у жовтні Agroorganika Polska Sp.z.o.o відвантажує за тим самим маршрутом і для того самого отримувача ще 110 тон дистен-силиманітового концентрату. При цьому, Індія сама є великим світовим експортером силиманіту і за всю історію ОГХК (а це більш ніж 65 років) на ринок Індії раніше не було відвантажено жодного кілограму цього продукту з України.

Ситуація із TIMR LLC є не менш показовою. TIMR LLC — польська реінкарнація вже відомої угорської SIC LUCEAT LUX KFT (обидві компанії в Україні представляє місцевий бізнесмен Олександр Лобач, який також значиться у реєстрах як керівник та власник 50% TIMR LLC). В якості отримувача великих партій рутилового концентрату (мова йде про біля 100 тон на місяць) TIMR LLC було заявлено турецьку компанію POYRAZ HAMMADDELER SANAYİ TİCARET LİMİTED ŞİRKETİ. Згідно з інформацією бази ImportGenius, ця маленька турецька компанія є перевалочною базою для 32 груп абсолютно різних товарів, частина з яких експортується до рф, зокрема через порт Новоросійськ. Імовірно, POYRAZ HAMMADDELER SANAYİ TİCARET LİMİTED ŞİRKETİ став новою “прокладкою” між ОГХК і споживачами продукції на території рф у відпрацьованих ще до початку війни “сірих” експортних схемах.

Ще один отримувач вантажів TIMR LLC — французька Pousseur SAS. За попередні роки співпраці з ОГХК, компанія стабільно споживала приблизно 20 т продукції на місяць-два. У вересні та жовтні 2023 р на цю компанію було відвантажено відразу 13 машин дистен-силіманітового концентрату КДСЗ і КДСП, 7 з яких містили сировину нехарактерного помелу марки “К”. Тобто TIMR LLC разово закупив для POUSSEUR SAS цілих 579 т сировини, що значно перебільшує її можливості споживання впродовж двох найближчих років. Головний нюанс полягає у тому, що цей помел разом із гран-складом КДСП багато років тому було спеціально розроблено фахівцями ОГХК для використання у виробництві білоруської компанії “Полоцк-Стекловолокно”. Тобто товар є настільки технологічно адаптованим до потреб білорусів, що його використання в інших виробництвах є неможливим. Також французькі виробники стекловолоконної продукції у своїх технологічних процесах взагалі не використовують порошок, а лише пісок КДСЗ.

Частина цієї партії дистен-силіманітового концентрату, а саме 80 тон КДСП, у жовтні-листопаді опинилися на території Білорусії на заводі “Ватра”. Скільки з цих 80 тон сировини залишиться білоруським виробникам зварювальних електродів, поки не зрозуміло, але достеменно відомо, що до війни КДСП виробництва ОГХК постачався на підприємства ПАО “Объединенная двигателестроительная корпорация” у російських Пєрмі, Рибінську, Самарі та Уфі, які виробляють авіаційні та ракетні двигуни — зазначає “СтопКор”.

Дослідивши специфіку маніпуляцій та зловживань із експортом продукції ОГХК, журналісти дійшли висновку, що їх основними методами на сьогодні лишаються: заміна характеристик або найменування товару при реекспорті з іншої країни; зміна митного коду оформлення; зміна упаковки та маси товару, виключення даних про країну походження або зазначення іншої країни; використання посередників та проміжних компаній вантажовідправників, оформлення декларацій компаніями, що забезпечують ТЕО та митне оформлення; поставки до країн, які мають спільний економічний простір з рф, де товар продається без митного контролю.

Автори матеріалу окремо наголошують, що мову слід вести не про неефективну державну політику у сфері експортного контролю, адже тут держава з початку війни спромоглася навести певний лад, а про кричущі прояви халатності та безвідповідальності на рівні виконання обов’язкових корпоративних процедур та регламентів. Проблеми із експортним контролем є лише частиною глибокої управлінської кризи, яку топменеджмент ОГХК ігнорує, а керівництво Фонду держмайна не хоче визнавати.