Ірина Луценко: “Я АТОшникам сказала: “У мене таке відчуття, що Генпрокурор вирішив пересадити членів коаліції або депутатів””

…За інших обставин інтерв'ю з Іриною Луценко ми провели б у досить стереотипному форматі. Розпитали б представницю Президента в Верховній Раді про Держбюджет, про законопроект стосовно деокупації Донбасу, про стосунки всередині коаліції, і, врешті-решт, — про підсумки минулого парламентського року. Закінчили б прогнозом на рік наступний — після чого з почуттям сумлінно виконаної роботи розійшлися б по домівках.

Але минула осінь радикально змінила “порядок денний” нашої бесіди. І теми для інтерв'ю запропонували гучні фейсбучно-медійні скандали, до яких Ірина Степанівна мала пряме (або побічне) відношення. Отже, і журналіст “Цензор.НЕТ”, і сама пані Луценко наперед знали, що бесіда вийде досить жорсткою.

І справді — не відволікаючись на взаємні реверанси, сторони відразу перейшли до справи.

“ЧЕСТНО СКАЖУ: НЕ ХОТЕЛА ИДТИ НА ЭТУ НОМИНАЦИЮ. СПРАШИВАЛА: “ПОЧЕМУ Я?” НО АРГУМЕНТЫ РУКОВОДИТЕЛЯ ЭТОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ БЫЛИ ДЛЯ МЕНЯ ДОСТАТОЧНО ПРИЕМЛЕМЫ”

- Розпочну нашу розмову не з питань про законопроекти і Держбюджет, а з конкурсу “Жінка третього тисячоліття”. Чи відомо вам, що ви стали об’єктом народного гніву у зв’язку з вашою перемогою у цьому конкурсі? Читали відгуки людей?

— Читала відгуки. І, чесно кажучи, розумію, що вина за ці відгуки, швидше за все, — моя. По одній простій причині: я достатньо зайнята людина. Починаю свій робочий день біля 8 ранку, закінчую — десь коло 12-ї ночі. І часу на те, аби публічно інформувати, чим я займаюся, вести Фейсбук, брати участь у додаткових піар-кампаніях — просто не вистачає. Хоча розумію: якби якусь частину моєї роботи було висвітлено через Фейсбук, думаю, що деяку частину цього негативу можна було б зняти.

І друге: жодним чином не планувала попасти в будь-яку номінацію. Жодним чином не планувала займати якісь місця.

- А що планували?

— Прийшла до мене керівник цієї громадської організації. Додзвонилась через помічників. Сказала, що, мовляв, ми спостерігаємо за вашою діяльністю ще з того моменту, коли ви публічно захищали чоловіка, який був у тюрмі. Зараз ми бачимо, чим ви займаєтеся, і ми бачимо прогрес. Знаємо, що ви дуже багато волонтерите; знаємо, які важкі теми берете (питання захисту дітей, насильства), скільки ви робите для учасників АТО. І ми б хотіли відзначити таку вашу роль. І просимо вас прийти на нагородження.

Треба сказати, що по часу у мене дуже не виходило прийти. Збіглося й так, що я кілька днів пролежала у лікарні. Але вирішила все ж, напевно, піти.

- Розумієте, люди постять у Фейсбуку ваше фото зі статуеткою, у нарядній сукні і виплескують своє обурення, кожний по-своєму. Всі ці претензії найбільш стисло сформулювала у своєму статусі юрист-кримінолог Анна Маляр.

 

Що скажете з приводу цих слів?

—   “Шанель” и “Диор”? Я не была ни в “Шанели”, ни в “Диоре”. Что касается платья, то я очень много шью. Выдаю точку: на улице Боженко есть очень большой склад тканей. В Украине вообще можно купить любую ткань любой марки. Обычная, расшитая бисером ткань; платье было пошито за 3 дня. Шила его, чтобы иметь возможность куда-то выйти. Понимаете, я заметно похудела за последнее время, поэтому пришлось пошить платье.

Слышала, что-то говорят про серьги? Это обычная бижутерия, хорошая реплика, не более того. Достойной бижутерии очень много в том же “Оушене”, она может подойти к любому платью, сшитому из ткани, купленной в Киеве, украинскими мастерами.

А сумке, с которой я там была, — ей, наверное, лет 8. Евгений, мне 51 год. У меня есть 2 подаренных в свое время сумки, которые я задекларировала. Но то, во что я была одета, — это совершенно не “Диор” и не “Шанель”. Просто я умею одеться. Но это не означает, что это обязательно должны быть дорогие марки.

 

- Но вы могли бы просто не участвовать в этом конкурсе, отойти в сторону, уступить место человеку, который, возможно, и не засветился в высших эшелонах власти, но при этом немало сделал для страны. Воздержаться от участия — это было бы сдержанно, по-европейски.

— Я спрашивала: “Почему я?” Честно скажу: не хотела идти на эту номинацию. Но аргументы руководителя этой общественной организации были для меня достаточно приемлемы. Коли у нас в Україні відбуваються серйозні потрясіння — військові дії, революції, події, які потребують серйозної консолідації в суспільстві — то ні в кого не викликає сумнівів те, що жінка — також є частина цього процесу і на рівні з чоловіком може в них брати участь.

Я відбула разом з чоловіком всю Помаранчеву революцію — при тому, що нашому меншому сину було 2 роки. Я повністю відбула Євромайдан, від першого дня до останнього. Кожну ніч ми привозили на своїй машині воду, дрова, продукти. Кожну ніч я була на Майдані разом з людьми! Виступала на сцені; прощалась с чоловіком і сином, коли були останні дні Майдану і було незрозуміло, хто кого. Ми не знали, чи ми виживем, чи залишиться сім'я, чи ні. І тоді чоловіки-революціонери, всі, хто там був присутній — і Аваков, і Турчинов, і мій чоловік, і Яценюк, і багато-багато наших колег-депутатів — відправили жінок по лікарнях. Бо туди звозили дуже багато поранених хлопців — тих, які потім і стали Небесною Сотнею; тих, які потім стали інвалідами. І ми в лікарнях фіксували смерть цих людей.

Потім постреволюційний період. Дуже багато їздили на фронт…

- Про це ми ще поговоримо, зараз у нас інша тема для розмови…

— Я до чого? І от виходячи з цього, аргументи цього керівника були такими: ми хочемо показати, що жінка може досягти результату! Знаєте, я починала свою політичну кар'єру, коли мій чоловік був у тюрмі. От, у нас є жінки-міністри, жінки-депутати. Назвіть мені, будь ласка, чи починала будь-хто з них свою політичну кар'єру за таких обставин, коли чоловік в тюрмі, і всі відвернулися, і коли ти була під кримінальним переслідуванням. Чи всі не боялись? Чи всі йшли і продовжували свою роботу?

Це основні аргументи, які в неї були. І це не означає, що жінка, яка витягнула свого чоловіка з тюрми, пішла далі займатися своєю роботою. Ні, вона побачила, що може зайнятися питаннями, які не розв'язувалися. Питаннями сексуальної експлуатації дітей, питаннями торгівлі людьми, покращення прав людини. Соціальними питаннями. І ця жінка пішла на наступні вибори, переконала всіх, що має політичну позицію. І за цю політичну позицію отримала відповідну пропозицію від Президента країни. Отримала — і послідовно її відстоює.

От такими були аргументи цієї громадської організації. Аргументи розбивання тієї скляної стелі, яка існує в Україні. Як тільки закінчується потрясіння, жінкам чомусь знов відводять другорядну роль.

“ФРАЗА ПРО “ВИНЄСІ КОЗЛА”? А ВИ УЯВІТЬ СИТУАЦІЮ: 30 ПЕРЕЛЯКАНИХ ДІТЕЙ З БАЛКОНУ ДИВЛЯТЬСЯ У ЗАЛ, БАЧАТЬ ДИМОВУ ШАШКУ, З ЯКОЇ ЙДЕ ДИМ. ПЕРЕКРИТІ ВИХОДИ, ТВОЯ КОЛЕГА ПІД УДАРОМ, І ТИ РОЗУМІЄШ ВСЮ СЕРЙОЗНІСТЬ СИТУАЦІЇ…”

- До цього ви опинилися в епіцентрі скандалу, коли у сесійній залі Верховної Ради крикнули депутату від БПП Недаві: “Олег, вынеси козла!” “Козлом” в даному випадку був депутат від опозиції.

Ірино Степанівно, по-перше, що це за жаргон? І по-друге, до кого ви зверталися по допомогу? До Олега Недави, людини Юри Єнакієвського? Людина, яка входить у п'ятірку найбільш одіозних депутатів БПП і у всьому відстоює інтереси патрона так, що вже і у вашій фракції у нього проблеми…

— Тут не треба виривати з контексту. Недава чи ні — треба подивитися на ситуацію, яка склалася на той момент. Парубій вийшов, залишивши своє робоче місце. Сироїд вийшла, звільнивши місце для Соболєва і компанії. Нагадаю, що тоді приймався закон про реінтеграцію Донбасу у першому читанні. У президії з трьох керівників залишилася тільки Ірина Геращенко. Найменша з усіх. Вона не залишила свого робочого місця, бо розуміла, що це — історичний закон! Закон існування країни, під який сконсолідовано європейське і світове співтовариство; закон, який дозволяє санкціями утримувати Росію на існуючих рубежах!

І що відбувається? Левченко підскакує до Ірини Геращенко і починає виривати мікрофон. Соболєв починає виривати мікрофон. Опозиційні депутати провокують нас на драку. Наші депутати оточують Ірину Геращенко, захищають, аби її не вдарили, не спровокували драку. Головна наша мета була — не дати її вдарить, не дозволити вирвати мікрофон. Бо ми мусили сконсолідуватися і проголосувати за цей закон у першому читанні.

І неважливо, хто на той момент стояв біля Ірини Геращенко. Якби це був Березенко, Валера Пацкан, Ваня Мельник або хто інший — немає різниці! Ця людина стояла ближче за всіх до Ірини Геращенко — і як жінку, і як віце-спікера.

- Але ж як ви на це реагували? Оце “Олєг, винєсі козла!”…Як атаманша, бракувало тільки пальці до рота — і засвистіти. Люди в цій ситуації побачили таке ваше обличчя — і воно їм не сподобалося.

— А ви уявіть собі ситуацію: 30 переляканих дітей з балкона дивляться у зал, бачать димову шашку, з якої йде дим. Перекриті виходи, аби депутати не змогли вийти. Твоя колега під ударом, і ти розумієш всю серйозність ситуації; розумієш те, що не можна залишати трибуну, бо інакше вирвуть мікрофон і там. І в такій ситуації тобі не до сентиментів, не до поклонів і “пліз”, і “будьте ласкаві”. Ти не знаєш: чи після шашки підуть вибухи? Чи постріли? Чи впаде люстра? А може хтось забіжить?

То була ситуація, коли дії відбувалися посекундно. Я зараз згадую цей момент, немов у сповільненій зйомці. Ти вже не обираєш шляхетних виразів. Ти розумієш, що це треба зробити — прийняти цей закон, не довести справу до бійки. Не можна дозволити, аби Геращенко витягнули з президіуму. Треба, треба, треба. І ти вже не думаєш, що в тебе зривається з язика. Але можливо, і не було б такої репліки, якби не цинізм всіх цих подій. Особливо за присутності цих дітей на балконі? Про що вони подумають? Чи вийдуть вони з цього залу? А що жбурнуть у наступну хвилину?!

Це було відчуття великої відповідальності. І, мабуть, я просто на якусь секунду просто не контролювала свою мову.

- Ви свою емоційність вважаєте недоліком?

— Так.

- Як з ним намагаєтеся боротися?

— Раніше рахувала до 20 і у зворотному порядку. Зараз вже до 40 і у зворотному порядку. Намагаюся свої емоції виплескувати через закони, які не є популярними і за які ніхто не береться. Наприклад, закон про підсилення відповідальності за сексуальну експлуатацію і розбещення дітей. Закон по боротьбі з домашнім насильництвом.

- А ваш чоловік-генпрокурор ділився з вами досвідом того, як контролювати свої емоції і надмірне бажання яскраво висловитися?

— Мабуть, він все це трансформує у жарт. Але теж виплескує емоції.

- І жарти в нього часто бувають…

— …Жорсткі. Я не люблю так жартувати. І у нас з ним завжди з цього приводу точаться дискусії. Чи повинні бути такі жарти; чи можна проявляти емоції таким чином?

ПРО ВЕСІЛЛЯ СИНА: “З МОЄЇ СТОРОНИ ЖУРНАЛІСТІВ НІХТО З ВЕСІЛЛЯ НЕ ВИГАНЯВ, НІХТО НЕ ЧІПЛЯВ. АЛЕ Ж НІХТО І НЕ ЗАПРОШУВАВ!”

- І ще одна скандальна ситуація. Можете пояснити, чия це була ідея — запросити на весілля вашого сина — молодої ще людини, у якої все попереду — верхівку керівництва країни? Я б ще зрозумів, якби вони прийшли на день народження до вас чи вашого чоловіка (хоча ні — зважаючи на його генпрокурорство це було б дико). Але тут ми бачимо молоду людину, яка бере шлюб. І от чому до нього приходять Президент, прем'єр, міністр внутрішніх справ, екс-прем'єр і т.д. — людям геть незрозуміло!

— Дивіться, давайте абстрагуємося від політики і спробуємо повернутися до слова “весілля”. Це дуже приємна і урочиста подія для сімей. Є сім'я нареченої, є сім'я нареченого. Коли ми з молодими розмовляли про те, як вони бачать цю подію, діти запропонували: “Давайте спробуємо гостей поділити: 30% — молодь; 30% запрошують батьки нареченої, 30% — батьки нареченого”.

Тобто це свято і для батьків з обох сторін, і для молодих. І з нашого (сім'ї Луценків) боку гостей було менше, ніж з боку сім'ї нареченої. І було дуже багато друзів самих молодят.

А з нашого боку були люди, з якими ми працюємо; до яких теж ходимо на свята, підтримуємо з ними гарні стосунки. Там були не тільки перші особи держави, а й ті наші друзі, які не є першими особами…

- А Андрій Деркач — теж ваш друг? Бо люди дивилися на фото Деркача — одіозного політика ще з кучмівських часів — і ошаленіло питали один одного: а цей що робить на весіллі молодшого Луценка?

— Давні приятельські відносини: Юра з Деркачем разом були ще в Соцпартії. І у них залишилися гарні відносини. Розумієте, Женю, не можна людей розділяти тільки за принципом присутності людей у опозиції чи владі. Коли муж був у тюрмі, оце відчуття межі між владою і опозицією було дуже розмитим. І в першу чергу — по відношенню до мене.

- Що маєте на увазі?

— Я була здивована, коли, потрапивши у парламент у 2012 році побачила: дуже багато представників тієї влади мене підтримували. Збирали підписи, аби пом'якшити розслідування справи Луценка або дати йому можливість для лікування. Саме тоді і проявлялися людські відносини — і тих, хто був у владі, з тими, хто був у опозиції. І ці відношення не можна перекреслювати тільки партійністю чи опозиційністю або неопозиційністю.

- Деркач вашому чоловіку у ті часи допомагав?

— Так.

- Чим саме?

— Я знаю, що він сконсолідував досить серйозну групу депутатів з тодішньої провладної фракції — і вони звернулися до Азарова з проханням пом’якшити відношення до Луценка.

- І як Азаров, пом’якшив це ставлення?

— Звичайно, ні. Але Деркач консолідував групу депутатів, які не побоялися тоді поставити свої підписи під зверненням до тодішнього прем’єр-міністра з приводу пом’якшення ситуації по політв’язню Юрію Луценку. Хоча б у частині покращення його здоров’я.

- Ви знаєте про історію з сюжетом журналіста Михайла Ткача, і про те, як йому не давали знімати весілля вашого сина, штовхали; і що з цього приводу казав пан Гелетей. Не було бажання подзвонити Ткачу і вибачитися перед ним і його оператором? Чи ви не вважаєте, що у тій ситуації треба було вибачатися?

— Дивіться, Женю, ми запросили тих, кого запросили. Ми не афішували і не намагалися зробити це якимось шоу для преси. Хоча і не ховалися…

- Та я розумію, що не афішували. Але ж у більшості країн це було б геть дивно — якби на весілля сина генпрокурора приїхали б Президент, прем’єр, міністр внутрішніх справ, низка членів парламенту. Про це б голосила вся преса! У нашому випадку приїхала одна знімальна бригада — і її принизливо виштовхали геть…

— Наскільки мені відомо, то були непорозуміння з охороною Президента. Я ще раз кажу: ми не запрошували журналістів. Вони не входили до пулу наших гостей! А ви ж розумієте, що Державна служба охорони має певні повноваження. І якщо та чи інша особа знаходиться під охороною, то, мабуть, якісь дії ця служба охорони мала проводити.

А з моєї сторони журналістів ніхто не виганяв, ніхто не чіпляв. Але ж ніхто і не запрошував!

- Я сформулюю питання по-іншому. Давайте уявимо, що Юрій Віталійович досі в опозиції. І одружується син генпрокурора Пшонки. І на весілля запрошені Янукович, Азаров, Захарченко, Льовочкін, Єфремов та інші. І, дізнавшись про це, з’являється Михайло Ткач зі своїм оператором. І його таким же чином ганебно відштовхують. Як вважаєте, якою була б реакція Юрія Луценка на таку ситуацію? Як на мене, дуже жорсткою, злою, веселою. І публіка б сказала: “Так, Луценко має рацію”…

— Те, що були б заяви — так, мабуть. Але ж і в цьому випадку опозиція не промовчала. Це частина політичної боротьби, я вважаю. І це нормально, коли в демократичній державі існує опозиція. І для політичної боротьби використовуються будь-які методи дискредитації. Така доля публічних людей.

- Як до цієї скандальної ситуації поставилися молоді?

— Звичайно, молодим було неприємно, але…Сашкові було неприємно і тоді, коли у 19 років йому доводилося носити батькові у тюрму передачі. Але 2 з половиною роки він зі мною відходив у тюрму. І два з половиною роки розумів серйозність і трагічність ситуації. І це теж було дуже неприємно. Тобто він спробував — і відчув! — що таке бути у опалі. І що таке — бути у жорсткій опозиції, бути переслідуваним.

Тому Сашко прекрасно знає і про те, що таке бути сином публічної людини. Його й тоді багато знімали, він попадав у телевізійні сюжети — і йому це теж було неприємне. Але він розуміє, що знаходиться під прицілом і зараз. Але син не займається політикою; він чесно дивиться своїм одноліткам у очі. Син 5 разів писав заяву — і пішов на фронт добровольцем!

МИ ЗІБРАЛИСЯ НА СІМЕЙНУ РАДУ І СПИТАЛИ: “САША, АЛЕ ЩО ТИ БУДЕШ НА ФРОНТІ РОБИТИ З ВІДСУТНЬОЮ ЩИТОВИДКОЮ? ТИ РОЗУМІЄШ, ЩО МОЖЕШ БУТИ ОБУЗОЮ?” ВІН ВІДПОВІВ: “ВСЕ РІВНО ПІДУ. ВИ МЕНЕ НЕ СТРИМАЄТЕ. НЕ ЗМОЖУ ТУТ СИДІТИ, ДОКИ ТАМ УБИВАЮТЬ І ВОЮЮТЬ”

- Давайте про це детальніше, адже ви знаєте про пильну увагу суспільства до всіх дітей можновладців, які пішли чи не пішли до армії. Про Олександра Луценка начебто відомо, що в армії він під час цієї війни був. Але де, коли, скільки, у якому підрозділі, чим займався? Про це публіці невідомо. То ж розкажіть ви.

— У Сашка вища освіта, він закінчив Київський інститут IT-технологій, спеціалізація — інженер-електронщик. Добре розуміється в комп’ютерах, у складній техніці, пройшов багато курсів.

У 18 років у нього виявили рак щитовидної залози. Йому зробили операцію, видалили щитовидку. Ми 3 роки їздили, випромінювали його. Була велика підозра, що метастази можуть піти у легені, але за допомогою гарного лікування і везіння обійшлося.

- Це лікування за часом збігається з тим інцидентом у аеропорту Франкфурта-на-Майні?

— Так, Сашу тоді звинуватили в тому, що він пив, хоча не було цього, його страшно рвало! Посаджена випромінюванням печінка — все було дуже серйозно. І ті звинувачення про алкоголь були особливо образливими, бо він тільки-но вийшов з двотижневого курсу випромінювання. Не міг їсти, дуже сильно рвав, в нього паморочилася голова. У той час він був з чоловіком. І так, то був подвійний цинізм — звинувачувати ще й сина! Але це частина політичних дебатів опозиції і влади. Тому син пройшов за нами різні стадії політичних баталій.

- Давайте ближче до його армійського досвіду.

— Коли почалися події на сході України, Саша міг і добровольцем не йти, і взагалі мобілізованим не бути. В нього немає щитовидки, до того ж він на штучних гормонах. Якщо ти 6 діб не приймаєш ці гормони, починаєш отікати. На 10-ту добу ти не встаєш з ліжка, на 13-ту добу — вмираєш. І це на все життя. І по всіх показниках він мав бути інвалідом 2-ї групи. Але він заборонив робити цей статус. Сказав: я не буду цього робити, я повноцінний чоловік. Він займається спортом, дуже працездатний!

Тобто він міг не йти на фронт! Йому б видали довідку, але він 5 разів писав заяву, сидів під кабінетом головного лікаря медкомісії Печерського району Києва. І по всіх показниках — відсутність щитовидки! — керівник комісії не підписував йому документ, аби він мав право йти у воєнкомат, і його можна було б мобілізувати. Вийшли навіть на чоловіка (він тоді був радником Президента Порошенка): приберіть, будь ласка, вашого сина, він вже 5-й раз пише заяву, 5-й раз проходить комісію; йому керівник комісії пише відмову, бо в нього немає щитовидки. Зробіть щось зі своїм сином!

Ми забралися на таку сімейну раду і спитали: “Саша, але що ти будеш там робити з відсутньою щитовидкою? Ти можеш опинитися у оточенні, можеш втратити пігулки. Ти розумієш, що можеш бути обузою на фронті? Бо ти дуже серйозно зав’язаний на прийом медикаментів. Кожного дня!”

- Що він відповів?

— Каже: “Все рівно піду. Ви мене не стримаєте. Я не зможу тут сидіти, доки там убивають і воюють. Не дасте піти в армію — піду добровольцем”.

Ми з мужем поміркували і вирішили, що все ж таки, мабуть, армія — це вірно. Це організація, дисципліна. Спитали Сашка: куди б ти хотів піти? Він каже: не зв’язківцем, ніякого штабу! Тільки на передову, дуже хочу в артилерію, я ж дуже добре знаюся на техніці. (До речі, син дуже добре стріляє. Як снайпер).

- Де вчився цього?

— Ніде не вчився, аматор! Про те, що він займається багатьма видами спорту, я вже казала. Тому він сказав: я хочу в артилерійську бригаду.

Поговорили з Гелетеєм, знайшли гарну артилерійську частину в Одесі. Ніяку не елітну, робочу частину!

 

- Ірино Степанівно, за всієї поваги до патріотизму вашого сина — ну, хіба це нормально, коли батьки, аби влаштувати сина до армії, йдуть до міністра оборони? Ну, що це за кумівство?

— (Сміється). Женю, давайте продовжимо. Чоловік особисто відвіз його у військову частину, з рюкзаком там залишив. І два місяці він був там, навчався. Потім забрали під Волноваху, ще через місяць — перевели у Піски. І три місяці вони підтримували кіборгів у Донецькому аеропорті.

“МИ БАЧИЛИ ГОРЕ СВОЇМИ ОЧИМА, РАЗОМ З ПОЛЬОВИМ ШПИТАЛЕМ ОПИНЯЛИСЯ ПІД БОМБАРДУВАННЯМ. СХОДИЛИ У ПІДВАЛ ШКОЛИ. І Я ПЕРЕЖИЛА ЗВІРЯЧИЙ СТРАХ ТОГО, ЩО ТИ ВЖЕ З ТОГО ПІДВАЛУ НЕ ВИЙДЕШ”

- Давайте тепер про вас. Цікаво, скільки заробляє представник Президента? Зрозуміло, що є “просто” депутатська зарплата, а скільки у вас?

— У мене зараз до 14 тис. грн зарплата народного депутата, і 17 тис. грн — це кошти на ведення депутатської діяльності. Жодної копійки я від АП не отримую.

- А чому?

— Не передбачено кошторисом.

- А у конвертах нічого не дають? Адже половина країни отримує гроші в конвертах. І багато людей за такі невеликі, як для роботи такого високого рівня, гроші не стали б навіть пальто знімати.

— Я б по-іншому сказала: я не встигаю пальто надіти, але це вже другорядне питання. Мене дуже багато запитували: чому ви пішли у владу? Так, дуже непопулярно зараз знаходитись у владі. Але є поняття відповідальності. Я не хочу говорити пафосно. Ми коли йшли президентською командою ще на президентські вибори (а потім і на парламентські) — визначили для себе пріоритети. Президент запропонував 60 реформ; запропонував зміни, які мають відбуватися в законодавстві, а значить, в країні. Реформи, які мають відбутись в країні. Взяти на себе зобов’язання і йти до людей, обіцяючи їм створення армії, асоціацію з ЄС, наближення до членства в НАТО. І ті реформи, які зараз відбуваються, в освіті, медицині. І багато-багато інших реформ.

Взято дуже багато зобов’язань. І для мене відскочити тільки через питання заробітної платні є неприйнятним. Зараз не питання оплати праці. Для мене питання стоїть таким чином: чи я буду дивитися людям в очі, чи не буду. Я зробила, що могла? Зробила.

- Так, як ви говорите, говорять багато людей. І послухати всіх — ну просто королі відповідальності, любові до країни. А тим не менш, корупція в нас шалена, про це всі знають.

— Ви чекаєте від мене якихось інших аргументів?

Для мене важливо, щоб ми пройшли точку неповернення. Я дуже не хочу повернення періоду Януковича, повернення “Партії регіонів”, повернення того страху і ситуації, яка була з 2010 по 2014 рік. Я дуже не хочу повернення впливу Росії. Ми відзначили цього року 85 роковини Голодомору в Україні.

Ще раз: для мене важливо. Вважайте це страхом перед тим, що ми не пройшли тих 60-70-80 змін у країні, які б дали спокій в країні — що так, ми перевалили.

- Ну, цей страх всім зрозумілий, тому що всі пам’ятають 2004 рік. Багатьом тоді здавалося, що ніяких повернень бути не може, ми йдемо вперед. Але ж ні — відкотились напрочуд легко.

— Я би радила тим людям, які скептично до цього ставляться, і тим депутатам, які не їздили на фронт — поволонтерити трошки, поїздити на передову.

- А ви багато їздили на фронт?

— Дуже багато. У 2014-15 роках ми кожних два тижні були на фронті. І під бомбардування попадали.

- “Ми” — це хто?

— Ірина Геращенко, Марія Іонова і я. У 2014 році за день чи два ми були під Маріуполем перед Іловайським котлом. Були в Луганській, Донецькій області, літали на військовому гелікоптері, їздили разом з представником Міністерства оборони, возили керівника департаменту. Показували, що на фронті немає польових шпиталів, а якщо є — то в страшному стані.

Ми мобілізували наших депутатів, з їхніми фінансовими можливостями, і наших іноземців по залученню їх до забезпечення наших хлопців тепловізорами, дронами, обмундируванням, кушетками, реанімобілями і багато чим ще.

Дуже багато від’їздили і витягнули наших хлопців, вивезли лікувати. Особливо тих, хто залишився без рук, без ніг. Відправили у США, Німеччину, організовували поїздки.

Я до чого? Ми бачили те горе своїми очима, разом з польовим шпиталем у Луганській області опинялися під бомбардуванням. Сходили у підвал школи, бо та територія бомбардувалась. І я пережила звірячий страх того, що ти вже не повернешся і з того підвалу не вийдеш. Я бачила, як плачуть люди, як страшно живуть люди в розбомблених домах. Я була кілька разів в Авдіївці, в Мар’їнці, коли снайпер обстрілював водогін, газопровід, і люди мерзли цілу зиму, тому що обстрілювали цивільних, які хотіли зварити ці труби.

Я бачила, як там страшно, голодно і холодно. Я бачила ті черги біля Мар’їнки на КППВВ, де люди з однієї і другої сторони переїжджали, а Донецьк у 14 км звідти, і на териконах стоїть снайпер.

Женю, це дуже страшно! Це неймовірний страх!

Я бачила, як воюють наші хлопці, які вони задублені душею. Які не те що звикли до страху — там мозоль. Там вже цинізм, заточеність. Це яскраво проявляється у 72-ї бригади. Їх не просто так назвали чорними запорожцями, в яких на прапорі в свій час був череп і надпис “Україна або смерть”. Чумні, божевільні.

Я бачила тих людей, ми їздили до них. Коли там побуваєш — соромно потім не працювати тут. Не те що соромно — страшно нічого не робити. Це докір совісті, розумієте?

- Ви кажете, що багато відвезли в АТО різного вантажу. Але на чиї гроші? Ви ж знаєте, з яким скепсисом і сарказмом багато хто ставиться до чисельних презентацій і відкриття Президентом різних шкіл, пансіонатів і т.д. Люди кажуть: чого він відкриває державне — та ще й піариться на цьому?

От я і питаю: про які речі, медикаменти йшлося, коли ви возили їх у зону АТО? І на чиї гроші?

— На свої. Мою декларацію можна подивитись. Гроші на це є. І на Сашкіні гроші. Він як бізнесмен заробляє і дуже багато волонтерить. Він дуже багато возить своїм хлопцям на фронт.

- Що ви маєте на увазі? Возить від своєї компанії?

— Ні, від себе особисто. За свої зароблені гроші. Він як бізнесмен заробив, сплатив податки державі — і свої гроші витрачає на волонтерство. В останній раз, здається, була пересувна баня. Він купив старий контейнер для контейнерних вантажів, окремо купував обладнання.

- Можете сказати, в яку саме бригаду?

— У 55-ту свою він возить. Це і побутова техніка, і тепле обмундирування, і бензопили, і запчастини до КамАЗів і МАЗів. Це звичайні ліки, в тому числі противірусні. Все, що потрібно на фронті. І продукти, і ще багато чого.

Ми взяли собі — і я, і чоловік — за правило — частину заробітної плати виділяти, покупати і возити на фронт тим людям, які там кожен день вмирають за нас.

- Питання від читача Віталія: “Ирина, вы не ощущаете семейного конфликта интересов? Есть генпрокурор, муж, который должен быть вне политики, хоть он и вносится Президентом. И есть жена, представитель Президента в парламенте, член фракции БПП, т.е. четко завязана на коалицию, на ее действия. Не кажется ли вам, что одно мешает другому? Воздействует? Возможно перетекание интересов в одну сторону?”

— Я отвечу так, как ответила нашим АТОшникам, которые пришли с фронта. Подошел один из наших депутатов и говорит: в Новом Айдаре (это прифронтовая зона) собираются АТОшники, несколько общественных организаций; у них накопилось очень много вопросов к власти, много криминальных дел, много бытовых вопросов. И вот они хотели бы видеть кого-то из представителей власти. Ирина Степановна, вы не могли бы поехать от президента? Я сказала, что поеду. И приехала. Были там люди из профильного Министерства соцполитики, которые отвечают за вопросы участников АТО. Были народные депутаты. И была я как представитель Президента. И вот меня спрашивают АТОшники: “Ирина, очень много уголовных дел за то, что кто-то ушел из части, кто-то, может, удрал с передовой и т.п.. И такое ощущение, что генеральный прокурор решил пересадить всех АТОшников!

- Любопытно. И что вы ответили?

— Я ответила спокойно: у меня такое ощущение, что генеральный прокурор решил пересадить членов коалиции или депутатов.

Одна из функций представителя Президента — работать со всеми фракциями, вести диалог. Изучать позицию: дадут ли голоса за тот или иной закон или реформу — или не дадут? Если не дают — почему, какие позиции?

- Пример приведете?

— Например, в случае с законом по сельской медицине я на фракцию “Самопомочи” в день голосования потратила, наверное, полтора часа своего времени, убеждая руководителя фракции Олега Березюка все-таки проголосовать. А они очень сомневались и не собирались давать голоса. Я показывала цифры; показывала, какие подзаконные акты уже готовятся, какая будет программа, сколько денег выделено, в каких процентах будет выделено и на что. Например, сколько будет новых амбулаторий, где будет и туалет, и горячая вода, сколько миллиардов пойдет на материально-техническое обеспечение этих ФАПов; сколько пойдет на обучение сельских врачей, на телемедицину.

Потому что у них был скепсис относительно того, что выделяемые деньги “закапывают” в оптику — а на деле это была маленькая доля.

- И скольких депутатов от “Самопомочи” вам удалось убедить?

— Они дали голоса полностью всей фракцией. А собирались давать 5 голосов.

Возвращаясь к вопросу вашего читателя: тут ведь тоже конфликт интересов с мужем-генеральным прокурором.

- Маєте на увазі, що Генпрокуратура вносить до залу багато подань на нардепів?

— Так, але, незважаючи на це, я веду діалог з фракціями. І, можливо, фракції бачать, що я не користуюся своїм статусом дружини генерального прокурора, і відносини в мене чисто ділові, політичні, партнерські, колега з колегою, незалежно від того, чи це коаліція, чи опозиція.

“У ПРЕЗИДЕНТА ДУЖЕ НАСИЧЕНИЙ І ВАЖКИЙ ГРАФІК. ПОЧИНАЄ ПРАЦЮВАТИ ЗРАНКУ, ГОДИНИ З ДЕСЯТОЇ. ДО ДВАНАДЦЯТОЇ НОЧІ ПРАЦЮЄМО МИ, ВІН ЇДЕ БЛИЗЬКО ДРУГОЇ НОЧІ ДОДОМУ”.

- Коли ви спілкувалися з АТО-шниками, ті не питали вас про стрімке зростання фірмових магазинів “Рошен”? У мене на Позняках ці яскраві вітрини дуже помітно. І багато хто з підозрою запитує: як таке можливе у час війни?

— Коли Президент ішов на вибори, він відкрито показував свою декларацію. Президент щороку декларує свої доходи. Він в свій час був дуже успішний бізнесмен. І він віддав у сліпий траст управління своїми активами. Ту частину активів, яка належала йому. Але ж він не був 100% власником, є й інші власники тих активів. Вони залишаються бізнесменами і працюють. Президент не може вплинути на інших власників активу в розумінні того, як розвивати той бізнес. Він не може управляти і впливати на ці процеси.

Взагалі-то, я думаю, що це чисто бізнесове питання цієї фабрики чи корпорації: як розвивати свій бізнес, як його показувати. Можливо, тут треба і по-іншому подивитись: Президент розуміє, скільки негативу йому дають ті яскраві вітрини, про які ви кажете. І він мав би вплинути на це — але це був би вплив політичний Президента на ведення бізнесу.

Розумієте, в мене немає аргументів з цього приводу. Напевно, швидше треба спитати Президента, але я знаю, що ті його соратники, які дотичні до цього бізнесу, мають свою самостійну позицію з цього приводу. Я б не хотіла обговорювати питання, які не мають до мене відношення.

До того ж, наскільки я бачу, вони змінили концепцію: в звичайному супермаркеті чи магазині продукцію “Рошен” ти вже не купиш. Ти можеш купити ці цукерки тільки в фірмовому магазині “Рошен”. Помінялась тактика продажу. Вони тепер орієнтовані більше на дитяче сприйняття.

- Наведіть приклади, коли Президент вас хвалив чи, навпаки, вам докоряв.

— По закону по сільській медицині дуже хвалив. Я багато часу приділяю Харківській області.

- Ви її курируєте?

— Так. І коли ми їздили на 1 вересня в Харківську область, харків’яни у багатьох випадках Президенту говорили про мою участь в різних процесах. І Президент хвалив мою роботу по Харківській області. Взагалі, він не скупий на похвалу, вміє цінити роботу своєї команди. Це правда. Але ж і жорстко вимагає, це також правда.

- А де він виказував незадоволення?

— (Розмірковує) Можливо, тоді, коли затягнувся процес з голосуванням за судову реформу. 5 тис поправок і 2 місяці роботи! Це той недопустимий час, який не може допустити собі система. Коли реформа розпочата і тягнеться 1,5 року, починаючи від змін до Конституції, закону про судоустрій. Тільки Верховний Суд формувався більше року! Це недопустимо довгий час. Це і завершення судової реформи, і довге голосування за Конституційний суд, за зміни до кодексів (а це ж зміни 32 законів України!). І без них неможливо ані почати судові процеси, ані прийняти інші закони, в яких прикінцевими положеннями є зміни до цих кодексів. Це гальмування дуже багатьох реформ.

Президент проявляв дуже серйозне незадоволення, занепокоєння затягуванням цієї потрібної для країни реформи.

- Багатьох здивувало ваше призначення представником Президента у Верховній Раді, адже політичний досвід у вас не такий великий. Президент пояснив вам, які ваші якості мотивували його до такого вибору?

— Такої відвертої бесіди не було. Президент приймає рішення про те, хто з його членів команди може цю посаду обіймати. Він запропонував мені — але попередив, що роботи буде багато, відповідальності — багато, він обирає мене членом команди. Важливе значення мало й те, що цю посаду займатиме жінка.

- Чому?

— Поясню чому. Ірина Геращенко — представник Президента по мирному врегулюванню питань на Сході України. Вона — представник у гуманітарній підгрупі Мінської групи. Жінка, яка відповідає за звільнення полонених, перемовини з гуманітарних питань. Це “жіноче” питання.

Йдемо далі. Іванка Клімпуш-Цинцадзе — запропонований Президентом віце-прем’єр саме з питань НАТО і євроінтеграції. Це безпекове питання. Вона веде теми переоснащення армії по стандартах НАТО, залучення до Збройних сил України, Нацгвардії поліції жіночого контингенту. Плюс гендерне питання. Це питання впровадження та імплементації Договору про асоціацію, а це 144 пунктів, понад сотню ще нереалізованих питань. І Президент це теж доручив жінці.

- Тобто він думав “блоково”?

— Думаю, Президент вибудував для себе таку вертикаль. Жінки в його команді ведуть певні питання. Одна з них — гуманітарні питання по визволенню і мирному врегулюванню, інша — безпековий сектор. Я курирую дуже багато соціальних, жіночих, гуманітарних питань, а також представлення позиції Президента в парламенті. От ви питали про необхідні у моїй роботі якості. Це і розуміння Президента, і вміння бути частиною його команди, транслювати його положення. Це і здатність витримувати стреси.

А Президент — важковик; він дуже багато працює, дуже багато знає і дуже багато вимагає від своїх підлеглих. В нього дуже насичений і важкий графік. Починає працювати зранку, години з десятої. До дванадцятої ночі працюємо ми, він їде близько другої ночі додому. Тобто, ти мусиш відпрацювати як народний депутат, як заступник керівника фракції БПП. І ти працюєш другу половину дня до ночі разом з ним в Адміністрації.

Дуже багато треба вивчити законів, які подаються. Їх треба проаналізувати, вивчити суть, попрацювати з відповідними заступниками в Адміністрації, які ведуть ці питання. Проаналізувати ці закони, які пропонуються Президентом, чи ратифікації — чи готові вони зайти в зал, чи їх потрібно допрацювати. Тобто, така системна і достатньо складна робота.

Євген КУЗЬМЕНКО