Юрій Луценко: “Навіть, якщо вас з’їли, то все рівно є два виходи!”

*Відповіді на питання Юрій Луценко передав через прес-службу своєї партії “Народна самооборона”. Аби ми переконалися у тому, що відповідав на них сам екс-міністр МВС, нам надіслали відскановану сторінку його “рукописів”. Тональність відповідей вражає оптимізмом. Луценко не скаржиться, а лише ділиться враженнями, думками, а також — жартами, написаними ним або ж “адаптованими” під сучасні реалії. Під деякими відповідям Юрій Віталійович навіть малював “смайлики”.

- За словами Арсенія Яценюка, депутати зібрали майже мільйон гривень на те, аби компенсувати ті збитки, які ви нібито нанесли державі. Ви знаєте, хто і по скільки скидався?

— Я знаю про ініціативу Арсенія Яценюка внести заставу для мого звільнення з-під піврічного арешту без жодних законних причин. Таку саму пропозицію зробив і Олександр Третьяков. Деталі реалізації мені невідомі.

- У вас не виникало питання, звідки у депутатів, які отримують по 14-16 тисяч гривень зарплатні, такі гроші?

— У розмові із Третьяковим він сказав, що минулого року продав свої корпоративні права і задекларував річний дохід у декілька десятків мільйонів. Ви ж, напевно, розумієте, що в нинішніх умовах підписатися за Луценка може не лише смілива, але й кришталево чиста перед податковою людина .

- Ваш колега, Геннадій Москаль, якось обмовився, що ви розраховували на те, що ваш арешт змусить піднятися народ. І були розчаровані тим, що цього не сталося. Ви переоцінили народну любов до вас?

— Перш за все, я знав про майбутній арешт і прийняв єдине можливе рішення — залишатися в Україні і доводити, що не все продається і не всі бояться. Розрахунку на якісь народні повстання не було. В умовах масового розчарування від зрад і помилок “помаранчевої команди”, виживання від “успіхів” реформ Януковича — це було б наївним. Щодо підтримки людей — я абсолютно не розчарований. Півтора мільйона підписів про зміну арешту, тисячі листів підтримки в дні голодування, принципова позиція журналістів — дорогого коштують часи, які влучно описала Ліна Костенко: “Справді, не дай, Боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх”.

- Ви не ревнували до Юлії Тимошенко, яку на перший суд прийшло підтримати кілька тисяч прибічників? Як вважаєте, чому вона, попри те, що звинувачення на її адресу серйозніші за ваші, на підписці, а ви — у СІЗО?

— Звичайно, ні. Ми в одній команді. І вина у нас однакова — ми очолювали два політичні блоки, які, об’єднавшись, усунули від влади Януковича-Мороза в 2007 році. В силу очевидних причин залякати суспільство вирішили саме моїм арештом. До честі Юлії Володимирівни, вона чітко провадить єдино вірну в часи репресій політику: кращий спосіб тиску на ворогів — це твердо стояти за своїх друзів.

- Те, що вас судять у Печерському суді — тому самому, у якому в 2005 році судили Бориса Колеснікова — ви вважаєте співпадінням або свідомим вибором тих, хто хотів вам помститися?

— Всі справи, які веде Генпрокуратура, розглядаються в Печерському суді. Це таке спільне підприємство, в якому не буває несподіванок. Просто суд оприлюднює рішення, прийняті в кабінеті генпрокурора Піскуна, Медведька, Пшонки після консультацій з ПР.

- Як гадаєте, чому за президента Ющенка не було таких гучних арештів і судів, як зараз? Чому того ж Черновецького не судили при Ющенку? Адже вже тоді були очевидні, скажімо, афери з землею, за якими сьогодні висунуті звинувачення команді мера.

— МВС в ті роки виявило безліч злочинів, за якими суспільство очікувало і голосних арештів, і голосних судів. Виключна компетенція на їх розслідування та передачу в суд мала і має Генпрокуратура. Але, навіть при наявності явок з повинною, підкріплених документальними схемами мільярдних розкрадань, справи розвалювалися. Причини є дві. Перша — Ющенко вже в перші місяці відкинув гасла Майдану і почав явно шукати союзу із Януковичем. Це моментально відчула Генпрокуратура і залюбки закрила справи “першої хвилі” 2005 року. З 2006 року вступила в дію і друга причина — особистий інтерес керівництва ГПУ, традиційно сформованого з донецьких кадрів. Дійшло навіть до того, що заступник Генпрокурора фактично відпустив взятого під варту главаря ОЗУ, на рахунку якої понад 40 трупів у Криму. В 2008 році і Секретаріат Президента, і ГПУ вже відкрито об’єдналися для розвалу справ і проти регіоналів, і проти родичів Ющенка, і проти спільного підзахисного Черновецького. Підкреслю — МВС, яке я очолював, ніколи не грало в ці ігри. Доказом тому — матеріали по земельним аферам Черновецького, хабарництву родичів Ющенка, бандитизму депутатів —регіоналів. Саме наші матеріали використовують і сьогодні в справах Комарницького, Євлаха, Аделаджі тощо. Моя совість чиста — я не продав жодної справи. На жаль, вони хоронилися в Генеральному могильнику України під патронатом зрадника Майдану.

- Деякі політологи сходяться на думці, що низка опозиціонерів піариться на вашій справі, приходять до суду аби “засвітитися” перед пресою. Ви особисто відчуваєте нещирість у підтримці когось з політиків, які приходять до вас на суд?

— Буває, звичайно. Але все це — за стінами суду. В залу засідань приходять близькі друзі та перевірені часом та обставинами товариші по опозиції. Я їм дуже вдячний, особливо — за підтримку сім’ї.

- Які у вас зараз відносини з вашим колишнім водієм Леонідом Приступлюком, через якого, власне, ви і знаходитесь (формально) у СІЗО? Він запропонував відмовитися від підвищеної пенсії?

— Відносини у нас залишаються нормальними. Всім же зрозуміло, що його пенсія — лише підстава розправитися зі мною. У томі кримінальної справи містяться вилучені із архівів МВС сотні подібних рішень, які підписували колишні міністри Білоконь, Цушко і нинішній Могильов.

- Коли ви підвищували стаж і пенсію водієві, відчували, що ризикуєте?

— За час керівництва МВС я підписав 42 аналогічні накази. Всі вони були підготовлені кадровою службою на основі дозволів Кабміну та рішення уповноваженої комісії МВС. Я довіряв своїм заступникам, керівникам служб, котрі готували та візували ці та інші накази. Якщо ж іти за логікою ГПУ, коли за все відповідає лише міністр, який підписав документ, треба ліквідувати всі апарати всіх міністерств і залишити тільки одного міністра та секретаря-машиністку.

- Як почуваєтесь після припинення голодувати? Чи відновили попередню вагу?

— Почуваю себе прийнятно. Видимих проблем немає. А в обстеженні внутрішніх проблем серця та кишкового тракту мені відмовляють. Вага — єдине питання, що регулярно контролюється СІЗО. До голодування моя вага становила 105 кг, після — 81, зараз — 84 кг.

- Ваші соратники розповідали, що ви не втрачаєте почуття гумору і навіть анекдоти у камері пишете. Можете розповісти щось свіженьке?

— Анекдотів писати не вмію. Лише піджартовую. В лікарні — “тяжело в леченьи, легко в гробу”, в суді — “скільки Вовка не годуй, а він лоба розіб’є”. А взагалі в нашій любій країні добре сміється той, хто сміє. Адже вожді в нас або харизматичні, або маразматичні, але все ж — смішні. Я завжди згадую, як на дні народження Гурвіца в Одесі я години дві травив анекдоти про Ющенка і Тимошенко із самим Жванецьким. Один був про Путіна. Потім він підвів мене до своєї дружини і незрівнянним одеським прононсом представив: “Дорогая, это министр внутренних дел Украины. Он мне только что рассказывал анекдоты об ихнем президенте и о том, о ком я здесь даже не буду говорить”. Дружина подала руку, а метр продовжив: “Ты представляешь, чтобы у нас в Москве министр внутренних дел рассказал анекдот о том, о ком я не буду говорить? Дорогая, я хочу-таки жить в этой стране!”

Щодо сьогоднішньої ситуації, то згадується вічно актуальний анекдот: в сім’ї народився син. Всі родичі зібралися над колискою, гадають, ким буде новонароджений. Один каже — буде танцюристом, дивись, як ніжками дригає. Другий каже — ні, буде бізнесменом, дивись, як пальчиками тре, ніби купюри вже рахує. А старий дід сумно так каже: помиляєтеся всі, буде онук президентом. Всі в шоці — чому? Дід розгортає пелюшки і каже: все просто. Гляньте, пацан весь обісрався, а голову як високо тримає.

- Як проходить ваш день у СІЗО?

— У камері на 9 квадратних метрів важко здивувати різноманітністю. Ранок починаємо о 8 годині з шоу Руслана та Ліди на “1+1”. Спасибі їм за заряд оптимізму. Двічі їм, часто п’ю чай, роблю зарядку в бетонному дворику, де є невеликий турнік і місце для 7 кроків від стінки до стінки. Дивлюся вечірні новини. Багато читаю. Спочатку була класика — Хемінгвей, Ремарк, Голдінг, Муракамі, Павич, Іскандер — це дозволило адаптувати світ зовнішній і внутрішній. Тепер віддаю перевагу історичним та філософським творам.

А взагалі про ситуацію в тюрмі найкраще сказав Йосиф Бродський: “Різке обмеження в просторі тюрма компенсує максимальним надлишком часу”.

- Як ви самі оцінюєте — за ці півроку сильно змінився ваш світогляд, характер?

— Думаю, що так. Багато розумних книжок і час для роздумів, плюс — відстороненість від деталей політичних протистоянь, що додає об’єктивності аналізу, — все це поглибило розуміння життя. Зміни переконань не відбулося, але з’явилися нові аргументи, бачення помилок і перспектив. Щодо характеру, то тут — без змін. Я все такий же запальний (така вже порода) і такий же іронічний. Бо, навіть, якщо вас з’їли, то все рівно є два виходи!

- Як гадаєте, вам все-таки дозволять балотуватися на парламентських виборах? Ким себе бачите після жовтня 2012 року?

— Без жодного позування: я не хочу балотуватися до Верховної ради. По-перше, я не вірю, що будуть вибори. По-друге, я не вірю, що від ВР щось залежатиме. Я вже бачу важливіший напрямок для української Реконкісти. І своє місце в ній.

- Ви були у родині головним годувальником? Після того, як вас арештували, наскільки важче у матеріальному плані стала жити ваша родина?

— Сім’я жила на мою зарплату міністра (20 тисяч гривень) і доходи дружини від бізнесу. Син паралельно із навчанням в інституті теж працює. Так що матеріально ситуація не критична. Проблема в моральному ударі для дружини і дітей. Тому й читаю до глибокої ночі, щоб не рвати душу.

- Ви розповідали, що з дружиною вам дозволяють бачитися раз на тиждень. І вам ці зустрічі нагадують студентські. У студентські роки ви вірили, що вона піде за вами у вогонь і воду і буде так вас підтримувати?

— Під час цих зустрічей важливі не так слова, як очі, почуття. Іра приносить мені новини, підтримку друзів і ті найнеобхідніші емоції, які може дати лише любляча дружина.

Ми завжди розуміли один одного з півслова — і коли гуляли старим Львовом чи шурхотіли осіннім листям Карпат, і коли я вів багатотисячну колону на парламент, а вона з 5-річним сином махала мені помаранчевою стрічкою з вікна. Нам завжди подобалися однакові пісні, картини, книги, міста. Тому вона в мене захисник не тільки в юридичному, але й в широкому сенсі слова. Приємно, коли при перевозці в автозаку мені говорять: “У Вас така жінка класна, вона вас так захищає…”

- Про що зараз найбільше шкодуєте, окрім втрачених семи місяців життя у СІЗО?

— Жалію за бездарно втраченим Ющенком шансом для України. Справа в тому, що я дружив з міністром внутрішніх справ Грузії Нерабішвілі, часто бував у нього. Кожен раз бачився з президентом Саакашвілі. Я бачив, як працює КОМАНДА: чіткий план, щоденний (без перебільшень) аналіз, відверті, критичні розмови і узгоджені дії. Як я міг пояснити друзям, що наш президент по 3-4 місяці навіть не дзвонить своєму міністру, що, навіть вигравши вибори 2007 року, вже на другий день він починає війну з прем’єром? Що нагороджує тих, кого мав посадити? А що я мав сказати, коли Ющенко в переддень президентських виборів у 2010 році ультимативно вимагав від Грузії відкликати спостерігачів з донецьких виборчих дільниць, які вперше мали зафіксувати реальну явку? Я не жалкую ні за чим з особистої точки зору, адже отримав колосальний досвід.

Наталья МЕЛЕЩУК