Янукович крокує від “багатовекторності” до самотності

Цього дня прем’єр-міністр і президент одночасно перебували на засіданні Ради з питань співробітництва Україна — ЄС у Брюсселі та неформальному саміті глав CНД у Москві. Обидва візити підтвердили: вітчизняна влада загнала себе в глухий кут.

Візиту Азарова передувала серія дипломатичних демаршів з боку європейських лідерів, які не лише перейшли до більш відвертої критики внутрішньої політики Віктора Януковича, а й відмовилися від участі в Ялтинському саміті глав держав Центральної Європи та попередили про можливість бойкоту чемпіонату Євро-2012 в Україні. З’явилася була навіть інформація про можливе скасування запланованого на 15 травня засідання Ради Україна — ЄС, у якому мав взяти участь український прем’єр. І хоч його поїздка таки відбулася, проте від зустрічі з Миколою Яновичем відмовилося керівництво ЄС: Герман ван Ромпей та Жозе Мануел Баррозу. В день його візиту до Брюсселя Єврокомісія оприлюднила звіт щодо реалізації Україною європейської політики сусідства в 2011 році. Цілком очікувано головну увагу в ньому звернено на стрімке погіршення ситуації з демократією та правами людини в державі, насамперед у розрізі вибіркового правосуддя та політичних переслідувань.

Напередодні ж у Брюсселі відбулася Рада міністрів закордонних справ ЄС, на якій обговорювалася оптимальна лінія поведінки щодо України, зокрема можливого бойкоту Євро-2012. Від прямого бойкоту вирішили відмовитися. Натомість Віллі Сьовндал, міністр закордонних справ Данії, що саме головує в ЄС, назвав три кроки, які є обов’язковою умовою відновлення повноцінних відносин між Україною та Євросоюзом: вирішення проблеми вибіркового правосуддя (тобто звільнення політв’язнів — представників колишньої опозиції), проведення вільних і справедливих парламентських виборів та реалізація необхідних країні реформ.

Найімовірнішою причиною відтермінування часу “Х” для українського керівництва стало все ж таки сподівання зберегти хоч якісь можливості впливу до парламентських виборів. Так чи інакше після засідання Ради міністрів закордонних справ це дали зрозуміти більшість європейських спікерів, тож, швидше за все, згаданий чинник і став визначальним у переконуванні прихильників жорсткої позиції щодо нашої держави дещо зачекати. Схоже, в ЄС досі сподіваються на можливість еволюційного сценарію переформатування влади в Україні, підтвердженням або спростуванням якого й мають стати жовтневі вибори.

За інформацією європейських ЗМІ, які посилаються на власні дипломатичні джерела, ще однією причиною відмови від бойкоту Євро-2012 та можливих персональних санкцій нібито є побоювання, що занадто жорстка лінія може штовхнути українське керівництво в обійми Кремля. Якщо це справді так, то така позиція засвідчить, що європейці досі не зрозуміли особливостей психології нашого президента і, піддавшись на шантаж з боку Києва (мовляв, ми розвертаємося на Схід), заохотили режим Януковича до подальшого ігнорування вимог щодо припинення політичних репресій та забезпечення демократичних свобод. Адже візит на неформальний саміт глав держав СНД підтвердив, що насправді до “переорієнтування на Москву” на продиктованих Путіним умовах наш гарант не готовий. У відповідь на нагадування нового-старого російського президента про затягування з ратифікацією Угоди про зону вільної торгівлі в межах СНД, що мала відбутися синхронно з РФ, він обмежився загальною обіцянкою про “намір, безумовно, розглядати це питання”, а на тему євразійської інтеграції відреагував пропозицією “взаємодії на секторальному рівні”.

Фактично візит до Росії завершився безрезультатно. Насправді немає точок дотику: як для типового російського сателіта, Віктор Федорович виявився занадто непоступливим, а на статус рівноправного партнера, тим більше в нинішній ситуації, погіршеній дедалі більшою ізоляцією з боку ЄС та непевними результатами осінніх виборів, в очах Путіна претендувати не може.

Та й для самого Януковича і К° ідеалом насправді є потворний мікс, який включає, з одного боку, прагнення поверхової “європеїзації”, можливості користатися перевагами європейського способу життя, мати доступ до тамтешніх ринків збуту, а з іншого — захоплення путінсько-лукашенківським авторитаризмом, бажання збудувати власний варіант “суверенної демократії”, але без інтеграції до реставраційного проекту Путіна на пострадянських теренах. Щоб влада Сім’ї в перспективі не була обмежена ані всілякими “зайвими умовностями” на кшталт реального політичного плюралізму, прав людини, свободи слова тощо, ані волею Кремля.

Олександр КРАМАР