Саме тому з появою у грудні минулого року оновленого Меморандуму з МВФ, а згодом і його “фіскального епігона” — Національної стратегії доходів, українське суспільство стикнулося з фактом формування в державі нової податкової політики. Вона дістала назву “політика мобілізації доходів” і попри війну та величезний дефіцит держбюджету запропонувала протягом найближчих років, мабуть, найбільше за всі роки незалежності зростання податків (3—4% ВВП). Чи це реально?
Країна агресивних ухилянь і оподаткування
Автори політики мобілізації доходів наважилися на “занадто фіскальний” підхід до податкової реформи, що вже спричинило значне розчарування та побоювання у бізнесу, громадян і аналітичних центрів. Виключно “математичне бачення” оптимальної податкової системи вимагає негайного коригування з огляду на нехтування такими інституціонально-національними чинниками.
-
Україна має слабку економіку й низьку якість державного управління. В ширшому розумінні її розвиток і економічна свобода протягом більш як 30 років не були й не є пріоритетом для держави, бо майже половину часу свого незалежного існування Україна демонструє негативне або нульове зростання економіки — Real GDP growth (1992—1999, 2009, 2014—2015, 2020 та 2022 рр.), а темпи зростання відстають від загальносвітових більш як у 2,4 разу (дані МВФ).
У ключових світових рейтингах Україна посідає місця поряд із країнами Африки й Латинської Америки.
-
Україна потерпає від значного розміру неформальної економіки. На відміну від більшості країн, тут переважна частина податкових надходжень втрачається через наймасштабніші інструменти ухиляння від сплати податків і агресивного податкового планування, що їх застосовують великі й надвеликі підприємства. Відповідно, механічне перенесення на український ґрунт досвіду інших країн у цьому питанні призводить до хибних висновків і рекомендацій, які не сприяють ані ефективній фіскальній політиці держави, ані боротьбі з тіньовою економікою.
-
Україна — територія, де проповідують політику надзвичайно агресивного збору податків. Економіка стала своєрідним заручником “великого за розміром уряду” — рівень перерозподілу через публічні фінанси в мирні роки сягав 45% від ВВП, а нині взагалі перевищує 60% ВВП.
Це створює “особливий” підхід держави в питаннях формування дохідної частини бюджету, що ґрунтується насамперед на агресивній політиці збору податків із бізнесу та економічно активних громадян, бо найбільшу питому вагу в загальному обсязі надходжень до бюджету становлять саме податки — на межі 80%.
Національна стратегія доходів по суті закріплює для України еру високих податків. Проте є кілька аргументів щодо помилковості такого підходу:
-
в умовах війни вимагати цілковитого дотримання численних і непростих правил та процедур податкового законодавства щонайменше недалекоглядно, а чинний інститут підтвердження неможливості виконати податкові зобов’язання з боку платника (наказ Мінфіну №225 від 29 липня 2022 року) є неефективним;
-
економіка дуже слабка (2022 року ми втратили 29% ВВП), тож політика закручування гайок є помилковою як за соціальними наслідками, так і з огляду на поточні процеси — невизначеності, інфраструктурного терору РФ;
-
досвід 2020—2022 років показав, що відсутність перевірок майже ніяк не позначилася на сплаті податків. Тобто абсолютна більшість перевірок є зайвими з фіскального погляду, а отже, призводять до непродуктивних втрат і створюють корупційні ризики.
-
Україна — держава з украй непослідовним і нестабільним податковим законодавством, що постійно ускладнюється. Наше податкове законодавство не може бути виконаним, його неможливо об’єктивно трактувати внаслідок того, що держава змінює старі й пише нові закони з незбагненною швидкістю. Податковий кодекс із 2011 року зріс за фізичним обсягом майже в 3,2 разу, а зміни до нього вносилися 210 законами.
Від початку агресії РФ законодавець додав 44 зміни до Податкового кодексу й 23 трансформації до Митного кодексу України. Інакше кажучи, відповідальний платник податків у воєнний час змушений понад три рази на місяць зазнавати стресу через зміни податкового поля.
Тобто нова “політика мобілізації доходів” продовжує побудову надскладного нестабільного й недружнього до бізнесу податкового законодавства, не здатного обслуговувати ослаблену війною економіку та продукувати швидке економічне відновлення.
Складники реальної реформи
Як відомо, реформи — це низка проб і помилок. Водночас ідеального рецепта реформ немає. Ситуацію треба вирішувати, здійснивши швидку й радикальну податкову реформу, макроекономічні контури якої виражатимуться у:
-
невеликому розмірі держави;
-
відповідальній макроекономічній політиці;
-
мінімально необхідних регуляціях;
-
помірних податках.
І ось якими стануть її складники.
Принцип простоти
Для малого та середнього бізнесу потрібна “примітивна” податкова система, що вимагатиме мінімум часу й коштів від платників податків. Це означає, що й загальну, й спрощену системи оподаткування, обліку та звітності слід не ускладнювати, а навпаки — спрощувати.
Податкову звітність треба спростити та скоротити, а непотрібну (дублюючу) — скасувати. Водночас необхідно завершити процес, розпочатий 2010 року, коли діяли 42 податки та збори, й остаточно зменшити кількість податків до 7—8.
Принцип справедливості
Потрібно реалізувати принцип хорошого збирання за помірного рівня податків через скасування більшості чинних податкових пільг, преференцій і знижених ставок — їх близько 260 у Податковому та Митному кодексах.
Скасування пільг дасть змогу створити фінансовий базис для зниження ставок основних податків, насамперед прямих — на зарплату та прибуток — як найшкідливіших для економічного розвитку. Україна зможе запропонувати невисокі уніфіковані ставки без спотворень конкуренції й дискримінації окремих груп платників податків.
Має бути підвищено поріг реєстрації платником ПДВ (в Україні він залишається незмінним понад вісім років і становить 1 млн грн).
Занадто широку фіскалізацію слід обмежити. На нормативному рівні мають бути встановлені розумні строки (наприклад, 90 календарних днів) для зняття підприємців із обліку в податкових органах.
Принцип стабільності
Необхідно запровадити дворічний (2024—2025) мораторій на зміну податкового законодавства. А з 2026 року ухвалити спеціальну законодавчу процедуру (аналогічну до процедури ухвалення закону про бюджет), аби зміни до податкового законодавства вносилися не частіше, ніж один-два рази на рік. Це підвищить передбачуваність національної податкової системи для інвесторів і платників податків.
Принцип зручності
Вже сьогодні можна й потрібно мати повністю цифрову податкову систему, здатну підтримувати платників податків у всьому світі, даючи змогу дотримуватися 100% вимог і процедур податкового законодавства в безконтактному адаптивному віддаленому режимі, а також задовольняти повний спектр їх (платників) потреб.
Створення якіснішого адміністрування завдяки високій операційній ефективності органів контролю матиме наслідком і зростання збору податків без підвищення податкового навантаження — країна збиратиме в середньому на 3,25% ВВП більше податків за інших рівних умов.
Нічого зайвого
Запропонований підхід допоможе Україні побудувати своєрідну Конституцію економічної свободи й отримати одну з найкомфортніших податкових систем у світі, яка стане драйвером економічного форсажу України. Він дасть змогу краще фінансувати армію, зупинити відплив мізків із країни та швидко реанімувати економіку. Все, що не вписується в цю модель, слід відкинути спільними діями уряду, парламенту, бізнесу та громадян. Або в разі крайньої потреби, наприклад, міжнародних зобов’язань, що збільшують податковий тиск і адміністративний тягар, — відкласти на максимально допустимий термін або скасувати шляхом переговорів із партнерами.
Водночас країни-партнери України та Євросоюз наразі отримали безпрецедентні важелі впливу на політику влади, зокрема проведення реформ. Надважливо, щоб партнери й далі обумовлювали надання подальшої фінансової допомоги певними конкретними кроками з реформування (реформи в обмін на гроші), насамперед у сфері утвердження верховенства права, боротьби з корупцією тощо. До цього переліку цілком природно може потрапити й нова швидка та радикальна податкова реформа.
В’ячеслав ЧЕРКАШИН, старший аналітик Інституту соціально-економічної трансформації
