The Economist: Виведення, якого не було

З плакатів, розвішаних на військових об’єк­тах російської армії в Сирії, споглядає Владімір Путін. “Збройні сили Російської Федерації — гарант світової безпеки”, — гласять вони. Гасло добре ілюструє логіку російської місії: Сирія ніколи не була в ній головним пунктом. Починаючи інтервенцію туди торік, РФ хотіла отримати телекартинку для аудиторії вдома, по-новому заявити про себе як про світову потугу й змусити Захід рахуватися з її інтересами.

Коли в березні Путін казав про те, що “основна частина” російського контингенту може скоро покинути Сирію, бо його місію виконано, частково це була правда. Сьогодні Росія навряд чи бачиться просто “регіональною державою”, як раніше називав її Барак Обама. Будь-який шлях до миру в Сирії тепер лежить через Москву. “Тільки Росія та США здатні зупинити війну в Сирії, навіть якщо в них різні політичні інтереси та цілі”, — написав керівник Ген­штабу РФ Валєрій Ґєрасімов нещодавно в статті.

Однак у виведенні російських військ є один цікавий момент: насправді воно не відбулося. Покинути Сирію для Росії означало б утратити вплив і передати країну іншому союзникові Асада — Ірану. Тож замість того, щоб виводити сили, Путін їх “оптимізував”. Його березнева заява була, по суті, “спробою змінити концепцію (російської. — Ред.) присутності з такої, що є елементом конкретної місії, на постійну”, — каже Дмітрій Ґорєнбурґ, військовий експерт. РФ справді вивела із Сирії кілька літаків. Таким чином вона дала зрозуміти впертому сирійському президентові Башару Асаду, що йому не слід сприймати їхню присутність як належне. Але її важкий слід там залишається.

Далі піднімаються в повітря винищувачі та бомбардувальники. Для забезпечення підтримки з повітря прибули нові гелікоптери. Потужні зенітні комплекси С-400 тримають протиповітряну оборону в Східному Середземномор’ї, стримуючи навіть НАТО. І як колись на американських базах відкривалися ресторани KFC, так Росія сьогодні обживає пустелю: слов’янські жінки роздають у їдальнях-наметах кашу; на території є блок-контейнер із бібліотекою на 2 тис. російських книжок.

Якщо говорити про наземні операції, то тут Росія, схоже, править парадом. Коли російські та сирійські сили виконують спільні операції, то діють за “російськими правилами”, каже Дмітрій Трєнін із Московського центру Карнеґі. Конвой від російського Міністерства оборони, який нещодавно возив журналістів у прес-тур, без проблем проїжджав повз десятки блокпостів, сирійські офіцери підпорядковувалися росіянам.

Якщо поглянути на сирійські сили, стає зрозуміло, чому ситуація така. Росіяни добре оснащені та дисципліновані. У сирійців цілковитий різнобій. Під час репетицій параду до Дня перемоги на російській авіабазі невеличкій сирійській частині ледве вдавалося тримати крок, синхронно рухати руками й ногами. Асад поповнює лави своїх сил бойовиками з ліванської “Хезболли”, іноземних парамілітарних угруповань і просто бандитами. На сирійських блокпостах учасники нерегулярних утворень чергують у різних формах і зношених кросівках.

Окрім масових бомбардувань Росія задіяна й в інших операціях. У Пальмірі, яку нещодавно відбили в “Ісламської держави”, сьогодні розташована невеличка російська база — нібито для саперів, які розміновують територію. Російський спецназ бере участь у розвідці та плануванні атак. Інструктори тренують сирійських колег. Російські офіцери задіяні в місцевій політиці: домовляються про перемир’я. Росіяни тут надовго: Міноборони РФ замовило 10 тис. медалей за участь у сирійській кампанії.

Путін позиціонує російську інтервенцію в Сирії як боротьбу між добром і злом. Насправді ж сирійські та російські сили атакували поміркованих повстанців із такою самою частотою, що й екстремістів. Асад завжди прагнув переконати світ, що він воює з джихадистами, а не з власними розлюченими громадянами. І в цьому є частка правди: вбиваючи поміркованих, він штовхнув декого з них у дружні обійми екстремістів і таким чином доклався до становлення “ІД”.   

5 травня Росія привезла до Пальміри оркестр визнаного у світі Маріїнського театру. Той зіграв концерт у римському амфітеатрі міста, на сцені, де торік “ІД” стратила десятки людей. Оркестр грав піднесену музику Баха, Щєдріна й Прокоф’єва, а тим часом на найбільше місто Сирії Алеппо падали бомби. Багато сирійців відреагували відразою. 

Концерт не випадково відбувся якраз напередо­дні Дня перемоги, яким росіяни відзначають закінчення Другої світової війни. Путін назвав російських військових у Сирії “гідними наступниками героїв Великої Вітчизняної війни”. Концерт, зокрема, присвятили Алєксандру Прохорєнку — спецназівцю, який, за повідомленнями російських ЗМІ, запросив вогонь із повітря на себе, коли опинився в оточенні бойовиків “ІД” у бою за Пальміру. На це відреагували похвалою навіть ліберальні коментатори, які зазвичай критичні до Путіна.  

У Сирії та західних столицях російський “наступ шарму” менш ефективний. Навіть деякі прихильники Асада нарікають на дедалі більший контроль над їхньою країною з боку РФ. В очах Заходу російські розмови про боротьбу з тероризмом є тільки ширмою, за якою криється підтримка автократичного режиму Асада. Міністр закордонних справ Британії Філіп Гаммонд назвав концерт у Пальмірі “несмаком”. Мало хто вірить у твердження Росії, ніби вона шукає справедливого політичного рішення сирійської кризи. Але Кремль не переймається ідеєю перемоги над Заходом. Натомість, позиціонуючи себе незамінним гравцем, РФ вважає, що може схилити Захід до співпраці з нею на її ж умовах. Або, як каже Трєнін, “любіть нас такими, як ми є” — з бомбами, віолончелістами і всім таким.

The Economist