Росія втратила “Луну-25”, Індія успішно завершила місію. Чому країни поновили гонку за ресурси Місяця?

Востаннє нога людини ступала на поверхню супутника Землі пів століття тому. Тоді, 14 грудня 1972 року, командир місії “Аполлон-17” Юджин Сернан пообіцяв, що люди ще повернуться на Місяць. Зараз його обіцянка реалізується.

Низка країн готова витрачати сотні мільярдів доларів, аби повернути людину на Місяць. Причина такого інтересу проста: коли місія “Аполлон-17” покидала супутник Землі, знання про нього кардинально відрізнялися від теперішнього. Головна відмінність у тому, що тепер людство знає: на Місяці є вода.

Саме цей факт дозволяє говорити про перетворення найближчого позаземного тіла не просто на джерело нових досліджень, а й зробити з нього перевалочний пункт для міжпланетних подорожей, зокрема на Марс.

Проте є проблема: найбільша концентрація водяного льоду — у затінених кратерах південного полюса Місяця, а сісти в цій частині супутника Землі ще нікому не вдавалося. 

Хто планує потрапити на Місяць

Порівняно з першими місячними програмами 1960-х років, коли між собою змагалися США та СРСР, сучасні місії мають ширшу географію. Невеликі країни, зокрема Обʼєднані Арабські Емірати, Ізраїль та Люксембург, попри свої обмежені можливості, теж мали свої місячні програми. Масштабні місії реалізують чотири держави: Індія, Китай, РФ та США.

23 серпня індійська місія Chandrayaan-3 посадила свій роботизований модуль Vikram на Місяць. Індія стала четвертою країною після СРСР, США та Китаю, якій це вдалося. Ба більше, Індія перша підкорила південний полюс Місяця.

Перша індійська місія Chandrayaan-1 стартувала у 2008 році. Після неї космічне агентство ISRO спробувало дістатися до південної частини Місяця, проте у 2019 році Chandrayaan-2 зазнав аварії поблизу запланованого місця посадки.

Після успіху Chandrayaan-3 індійський космічний сектор отримає статус конкурентоспроможного. ISRO виділило на цю місію лише 74 млн дол.

Для Росії втрата “Луни-25” може стати фатальною. Програма “Луна” має радянське коріння. Ба більше, “Луну-25” планували запустити ще в 1977 році, але не вийшло. Російська станція коштувала 135 млн дол. Проєкт започаткували в 1997 році, але роботи кілька разів зривалися через нестачу фінансування, аварії та санкції.

Війна в Україні та міжнародні санкції унеможливлюють для Кремля активне фінансування нових місій, серед яких — виведення на орбіту Місяця супутника “Луна-26” у 2027 році, а потім посадка апаратів “Луна-27” і “Луна-28”.

США для повернення на Місяць запустили програму “Артеміда”. Назва вибрана не випадково. У грецькій міфології Артеміда — сестра-близнючка Аполлона (”Аполлон” — програма пілотованих польотів NASA до Місяця, яка тривала протягом 1961-1972 років). За масштабами ”Артеміда” подібна до першої програми.

Для повернення на Місяць до 2025 року NASA планує витратити близько 93 млрд дол. Головне завдання програми — відправлення першої жінки на поверхню супутника Землі у 2024 році, а також створення інфраструктури для відправки астронавтів на Марс.

У листопаді планується другий етап програми: чотири астронавти пролетять на висоті 10,3 тис км над зворотною стороною Місяця і рушать назад. У випадку успіху NASA доставить астронавтів на поверхню супутника в рамках програми “Артеміда-3”. Апарат хочуть запустити не раніше 2025 року.

У 2019 році Китай здійснив історичну м'яку посадку на зворотному боці Місяця, ставши першою країною, яка це зробила. Ще через рік китайці зібрали зразки гірських порід із супутника Землі і запланували наступні місії.

Крім того, Китай до 2030 року хоче відправити на Місяць людей. Іншою амбітною ціллю Пекіна є спільний з РФ план щодо будівництва дослідницької бази на Місяці до 2035 року.

Чому всі хочуть потрапити на Місяць

“Ми були там раніше”, — сказав у 2010 році 44-й президент США Барак Обама. Виступаючи в Космічному центрі Кеннеді, він відкинув намагання ідеологів дослідження Місяця переконати уряд продовжити вивчення супутника Землі.

Популярність Місяця серед космічних програм країн світу відрізняється від космічних перегонів двох наддержав періоду “холодної війни”. Попри руйнування біполярного світу, наука зберегла інтерес до вивчення природного супутника Землі. Сучасні місячні програми мають більше економічного підтексту щодо потенційних ресурсів, головний з яких — вода.

У 1961 році фізик-теоретик Кеннет Вотсон опублікував статтю, у якій описав, як вода може існувати на Місяці. Учений припустив, що водяний лід може прилипати до дна кратерів супутника Землі, у які ніколи не потрапляло сонячне світло. На освітлених Сонцем ділянках Місяця вода випаровується майже миттєво.

Пізніше астронавти “Аполлона” привезли зразки ґрунту, у яких під час аналізу не знайшли воду. Тому вчені вважали, що Місяць повністю сухий, і десятиліттями не розглядали можливість існування води на ньому.

Наприкінці минулого століття місії NASA Clementine та Lunar Prospector збирали інформацію про корисні копалини Місяця і засвідчили наявність льоду в затінених кратерах південного полюса.

У 2008 році дослідники з Університету Брауна переглянули зразки, доставлені місією “Аполлон”, і знайшли водень в крихітних кульках вулканічного скла. В останні роки було ще кілька місій, які підтвердили наявність води в затінених регіонах Місяця. У 2020 році NASA оголосило про виявлення води на освітленій Сонцем поверхні Місяця.

За словами керівника управління наукових місій NASA Томаса Зурбухена, Місяць, на який уперше відправлялися люди, і той, на який людство збирається повернутися, дуже відрізняються.

Наявність стародавнього водяного льоду може стати джерелом питної води для майбутніх астронавтів, які перебуватимуть на Місяці. Наміри NASA реалізувати тривале перебування людини на поверхні супутника Землі настільки амбітні, що агентство планує розробити ядерний реактор і протестувати його на супутнику до кінця 2030 року.

Крім того, воду можна розкласти на кисень і водень. Кисень потрібний для дихання, а воду можна використовувати для створення ракетного пального. Останній фактор може перетворити супутник Землі на зупинку, де космічні кораблі поповнюватимуть запаси пального перед польотами вглиб Сонячної системи.

Місце потенційних конфліктів

Поки космічні агентства країн тільки намагаються добратися до поверхні Місяця, де розташовані потенційні запаси води, їх конфронтація доволі латентна. Як тільки там буде достатньо гравців, можливості для суперечок розширяться.

Наразі в космосі, як і на Землі, головними конкурентами залишаються Китай та США. Представники цих країн заявляють про необхідність першими долетіти до південного полюса Місяця. ”Я не хочу, щоб Китай перший дістався до південного полюса разом з людьми”, — сказав адміністратор NASA Білл Нельсон.

За його словами, США є підписантом угоди про спільне використання ресурсів у космосі, а Китай і Росія — ні. Договір про космос 1967 року забороняє країнам висувати територіальні претензії на небесні тіла, але дозволяє використовувати тамтешні ресурси.

За словами кураторки Смітсонівського національного музею авіації та космосу Кетлін Льюїс, не зрозуміло, чи включає договір продаж видобутих корисних копалин з метою отримання прибутку на Землі.

“Космічна гонка точиться між нами та Китаєм і ми повинні захищати інтереси міжнародної спільноти. Ми хочемо зберегти ці потенційні запаси для міжнародної спільноти і не дати Китаю прийти й сказати, що вода їхня, як вони зробили з островами Спратлі”, — зазначає Нельсон.

Нові місячні відкриття стануть викликами для “космічних” юристів і дипломатів. Проте поки є час, адже дістатися до потрібних місць на найближчому до Землі космічному об'єкті досі вкрай важко. Південний полюс розташований далеко від екваторіального регіону, на який були спрямовані попередні місії, включаючи висадки екіпажів “Аполлонів”.