П’ятниця 13 стала другим 11 вересня для Франції. Більше сотні загиблих лише в Концерт-холі, цинічні розстріли. Увага світових ЗМІ прикута до Парижу. Президент Обама дає короткий брифінг зі словами співчуття і підтримки, Фейбук створює сторінку “я у безпеці”. І тут я вмикаю українські ЗМІ. Повтор-повтор-розважалівка-повтор-фільм. Лише один канал дає пряме включення. Тиха українська ніч, навіть сало можна не ховати.
Шановні власники медіа і довго ви плануєте так просидіти?! Ні, я розумію, що “власнику так зручніше працювати”, і тому він може знести найбільш якісний продукт і замінити трешем, бо він дає рейтинг. Але ж погоня за ССС рано чи пізно призведе до того, що почнуть вбивати на вулицях, бо це “найбільш рейтингова шняга”. Ось ви пане, так ви — ви так активно таскаєте співаків, влаштовуєте виставки, просуваєте культуру в маси? Але в мене питання — як можна просувати високе і тут же годувати дешевеньким контентом? Шизофренія? Чи намагаємося всім догодити? А може не треба мати стільки каналів, може краще один, але класний? А ви, любителі Кіпру — у вас служба новин, що не можна мати чергову бригаду? У вас же купа каналів?
Чи ви правда хочете в Європу? Чи ви хочете в Європу на чартері, але при цьому залишитися маленькими феодальчиками, які вирішують що їх васали будуть дивитися? Дивитися те, чим ви звикли їх годувати роками, бо “оні ж другого дивитись не будуть”.
Колись, я мав жорсткий спір з моєю знайомою з медійної сфери про те, що таке медіа — just business чи все-таки соціально-відповідальний бізнес. Ми не дійшли згоди, але час показав, що через надзвичайну впливовість (Донбас нагадати?) медіа — це не лише купи-продай. Це бізнес, де немає джинси, що мімікрує під новини, де не порушують закон щодо алкоспонсорства, де є продукт не лише для гопника, але і для більш інтелектуальної аудиторії. Але, де-факто, схоже “так зручніше”.
Європа, незважаючи на достатньо прагматичну економічну основу союзу вугілля і сталі це об’єднання країн і народів навколо спільних цінностей — християнських, історичних, новочасних. Це об’єднання заради майбутнього і звісно підтримка, коли хтось в біді. Тому європейські медіа о 3 ночі не сплять і слідкують за подіями в Парижі.
От припустимо, якщо хатинка вашого сусіда на березі Женевського озера горітиме — ви і далі будете гріти в руці коньяк і будете чекати, коли спеціально навчені хом’я... люди будуть його гасити, чи все-таки допоможете бодай вогнегасником?! Мені здається допоможете, бодай щоб самому не згоріти. То чому ваші ЗМІ навіть не пустили бодай червоного рядка, бодай свічки, щоб хоч якось показати солідарність з країною, яка не продала містралі нашому ворогу.
Ви можете привезти 10 Зіммерів, започаткувати 100 фондів, але те, що відбувається в країні, і як нас сприймають назовні, це в тому числі і ваша відповідальність. Ви роздули цей ринок наплодивши собі “забавок”, ви мовчки проковтнули Зеонбуд і котигорошків, які ще більше роздули роздуте, але в сухому залишку — і ринку немає і медіа не зовсім медіа. Такий собі чемодан без ручки.
Цей випадок показав, що далі має бути реакція. Найперше журналістів і редакторів, принаймні тих, для кого стандарт, етика та і людяність не порожнє слово. Це має бути велика розмова про те, що таке медіа, хто готує журналістів (та-та і про Інжур сказати вголос), що таке редакційний кодекс і редакційна рада, що таке етика. Час згадати, що Європа — це не лише безвізовий режим і мережа H&M, але і європейський контекст — геополітика, економіка, наука, освіта, культура. Це цікавість про те, що за нашим парканом. Які успіхи і проблеми в болгар, чехів, поляків, литовців, норвежців, португальців. Це історії успіху, коли країни з 5 км асфальту можуть стати нормальною сучасною державою. Це складні розмови на болючі теми, як от Холмщина-Волинь. Це приклади, як держава допомагає робити бізнес. Це аналітика, як ситуація в Парижі може відбитися на нас в контексті війни з Росією, і чи готова наша система безпеки до подібних речей.
Досить бути диванно-кулуарними йоркширами. Час стати бодай сторожевими спаніелями демократії і прагнути стати добротною вівчаркою, яка не лише винюхує, але і може добряче тяпнути будь якого незалежно від рангу і гаманця. Час зрозуміти, що реформи в країні не можуть тягнути лише зграйка скажених активістів і експертів. Саме медіа можуть почати говорити вголос про те, про що не прийнято, бо ж “невдобно” і саме вони можуть суттєво допомогти штовхати країну вперед. Але, спочатку треба сказати les médias sont morts — vivent les médias!