Помпезність, побутова нескромність та крутизна не найкращі риси для Патріарха

25 липня 2010 р. завершилася перша частина програми візиту Московського Патріарха Кирила до України — поїздки по регіонах. Предстоятель РПЦ прибув до Києва.Звичайно ж підсумки візиту підводити рано, але деякі важливі моменти вже можна констатувати.

Наприклад — невідповідність очікуваної та реальної участі віруючих в патріарших богослужіннях. Напередодні приїзду до Одеси організатори заявляли мало не про 200 тисяч паломників, що очікуються. На ділі ж на освячення Спасо-Преображенського собору прийшло від 3 (за скромними підрахунками) до 6 (за щедрими) тисяч чоловік. І це при тому, що охороняти візит було звезено 4 тисячі міліціонерів, а новозбудований собор може вміщати понад 10 тисяч чоловік.

Те ж саме відбулося в Дніпропетровську. На недільну патріаршу Літургію очікувалося від 40 до 80 тис. чоловік. У реальності ж їх було, за різними підрахунками, від 3,5 до 10 тисяч. І це при тому, що мерія міста організувала безкоштовне підвезення людей до місця служби, і вона була широко розрекламована.

Примітно й те, що якщо минулого року офіційний сайт РПЦ давав конкретні цифри кількості учасників служб, то тепер він обмежується узагальненими виразами “багато тисяч”. Звичайно, для повсякденних богослужінь цифри в 3-5 тисяч чоловік — це багато. Але для візиту Московського Патріарха, підготовка до якого велася мало не з минулого року, який дуже широко був розрекламований, присутність такої кількості прихожан в містах з мільйонним населенням, в регіонах, де Московський Патріархат домінує — результат більш ніж скромний.

Варто зазначити і те, що в патріарших богослужіннях брало участь невелике число архієреїв, значну частину з яких складали московські гості.

Другий важливий момент, який впадає в очі, — явне охолодження відносин між Предстоятелями РПЦ і УПЦ. Звичайно, це можна заперечувати, пояснюючи різними об'єктивними обставинами, але факти неспростовні: якщо в минулому році митрополит Володимир супроводжував Патріарха на всіх богослужіннях, то в нинішньому вся програма візиту до Дніпропетровська в суботу і неділю пройшла без Предстоятеля УПЦ. І це відбулося після того, як Патріарх Кирил в п'ятницю провів зустріч з Президентом України В. Януковичем без участі митрополита Володимира. При чому поінформовані джерела стверджують, що такий формат зустрічі був наполегливо запропонований саме з боку Патріарха.

Чому він зустрічався з українським Президентом віч-на-віч? Про що б вони не говорили — нехай навіть про красу Криму і духовні подвиги — сам факт відсутності на цій зустрічі митрополита Володимира викликає підозри, що розмова йшла саме про нього. Або про його гіпотетичного наступника. Або про такі ідеї Патріарха відносно майбутнього Української Церкви, про яких митрополитові — або його оточенню — знати не потрібно.

Наступний цікавий момент — це поява у виступах Патріарха Кирила в Дніпропетровську (під час зустрічі з духовенством і в проповіді на недільній літургії) різких, навіть нервових оцінок щодо “розкольників”. Патріарх говорить про їхню “злість, ненависть, хворобливі фобії, брехню” і тому подібне, а також про бездуховність, неспасительність і безблагодатність. Загалом, як стверджував один відомий мультиплікаційний персонаж: “Це неправильні бджоли, і вони дають неправильний мед”. Варто, проте, відзначити, що при всій емоційності оцінок Патріарха, ніяких конкретних фактів “брехні, злостивості та хворобливих фобій” він не наводить.

Цікаво також, що ані під час нинішнього візиту, ані минулого року Патріарх в публічних виступах жодного разу не вжив назв тих, кого він вважає “розкольниками”, або імен тих, хто їх очолює.

Враховуючи коментар глави Синодального інформаційного відділу РПЦ В. Легойди, в якому він також звинувачує “розкольників” в агресивності та злостивості, можна припустити, що або до, або вже під час візиту в патріаршій команді була вироблена певна інформаційна лінія, суть якої в наступному: пояснювати відсутність конструктивного діалогу між Московським Патріархатом і “розкольниками” “злісністю і агресивністю” останніх. Якщо це дійсно так — слід чекати в Києві логічного продовження цієї лінії, нових різких оцінок і розповідей про “злісність розкольників”.

Хоча пройшла половина візиту, але вже зараз можна сказати, що він не цілком виправдав надії, що покладалися на нього. Зустрічі, трансляції, виступи — все це є. А ось ажіотажу, тріумфу, кардинальної зміни ситуації — нема. Більш того, під час підготовки до візиту і самого візиту відчувається не стільки єднання УПЦ МП, скільки навпаки — її розділення. Вільно або мимоволі, але Патріарх замість посилення церковної єдності лише все більше її розхитує.

З близьких до патріархії джерел в медіа запускається інформація, що дискредитує оточення митрополита Володимира, а його самого представляє недієздатним. На тлі постійно циркулюючих чуток про можливу відставку митрополита — добровільну або не дуже — загострюється боротьба за можливість стати “наступником”. Місце ще не звільнилося, але на нього вже, не приховуючи своїх амбіцій, претендують і Донецький митрополит Іларіон, що сподівається на свої знайомства в новій владній команді, і Одеський митрополит Агафангел, що давно іменує свою єпархію не інакше, як “митрополією”, служить у двох панагіях і з жезлом без сулка, що є традиційними зовнішніми знаками предстоятельства. Є й інші претенденти — від Чернівецького митрополита Онуфрія до намісника Лаври Павла.

І вся ця “передвиборна кампанія” намагається використовувати візит Патріарха Кирила для того, щоб звернути на себе його увагу і добитися прихильності. Що, очевидно, ніяк не додає стабільності в УПЦ МП, де митрополит Володимир має високий авторитет і фактично є єдиним ієрархом, здатним врівноважувати в єпископаті різні групи і думки. Його відхід неминуче може привести структуру цієї конфесії до серйозних потрясінь. А усілякі знаки уваги, що надаються з патріаршого боку опонентам митрополита Володимира, не можуть не викликати в його прихильників реакції у відповідь відносно Патріарха.

Останнє, на що також варто звернути увагу, — зовнішній антураж візиту. Незмінні “патріарші прапори” в аеропортах і резиденціях, подвійне і навіть потрійне кільце охорони, тисячі міліціонерів — все це вельми контрастує з образом “рідного пастиря”. Оточений охоронцями навіть під час служби, (дивно, як ще біля престолу охорону не виставляють!) Патріарх сприймається як високопосадовий іноземний гість. Саме іноземний — і тому цікавий, незвичайний. Але не рідний.

Попереду ще найцікавіша половина візиту, адже кінець — справі вінець. Патріарх і його команда здатні піднести ще чи мало сюрпризів.

Олег МЕДВЄДЄВ