Патріарх влади

За рік після останнього візиту Кіріла багато що змінилося в УПЦ (МП), як і в самій Російській православній церві. Московська патріархія, як стверджують російські джерела, стала централізованішою, зросла кількість церковних чиновників. Якщо Кіріл при попередньому Московському Патріархові відігравав доволі самостійну роль, то нині в МП немає офіційного різноголосся. На відміну від Алєксія II він багато публічно виступає, формує цивіліза­ційно-ідеологічні принципи, намагається відігравати більшу суспільно значущу роль.

Така роль збирача і централізатора одразу знайшла своє відображення в Україні. Передусім це помітно в самій Українській православній церкві МП. Проукраїнський напрям, який мав місце в ній протягом останніх трьох-чотирьох років, суперечить ідеології Патріарха Кіріла про “русскій мір”, згідно з якою українців як окремої нації немає. Тому питання про автокефалію чи навіть певну автономію Української православної церкви знімаються з порядку денного. Крім того, особи, яких ще донедавна вважали лідерами проукраїнського табору в УПЦ (МП), тепер самі починають доводити: те, що Патріарх Кіріл має на увазі під “русскім міром”, вони пропагували всі ці роки. Речник УПЦ (МП) о. Георгій Коваленко днями кілька разів запевнив, що під “русскім міром” потрібно розуміти насамперед Києво-руський світ, де Київ — другий Єрусалим. Проте в самій Росії, як і в Україні, цю ідеологію сприйняли як продовження ще імперської політики про єдину “Святу Русь” із центром у Москві — третьому Римі. І саме російські культурні центри під цією маркою почали створювати при єпархіях УПЦ (МП). Отже, спроби дерусифікувати для українського віруючого патріаршу ідею “русскаго міра” є очевидно невдалими.

Слідом за цією тезою речники РПЦ озвучили й іншу знакову ідею — внесення на рівні законодавства країн СНД положення про особливу роль традиційної церкви, посилаючись на наявність таких норм у європейському законодавстві. Але у європейському законодавстві це не означає нерівності релігійних організацій. Натомість досвід постсовєтських країн говорить про наявну де-факто нерівність у ставленні держави до конфесій, яку тепер пропонують закріпити і законодавчо. Вже сьогодні Віктор Янукович відкинув практику попередніх президентів зустрічатися з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка є гарантом рівності конфесій, натомість новий уряд, як і сам президент, віддає перевагу спілкуванню з окремими представниками релігійного світу України з очевидною перевагою УПЦ (МП). А спроби знову ввести антисектантські закони свідчать про наміри “закручувати гайки” і в сфері релігійної свободи. Реально релігійні кола завмерли в очікуванні наступних дій влади. І лише УПЦ (МП) впевнено крокує як церква-переможець — вимагає Софійський собор, виганяє хворих із прилаврської лікарні тощо. Подейкують, що і на приміщення Києво-Могилянки вже накинуто око, тим більше що намісник Києво-Печерської лаври Павел (Лебідь) хоче переселити з її території Київську духовну академію...

Напередодні приїзду Московського Патріарха в Україну представники РПЦ і УПЦ МП усі як один повторювали, що візит Кіріла не має політичного характеру. Зважаючи на зроблене Московським Патріархом і його ревнителями протягом останнього року, а також на програму візиту, ці заяви виглядають як випра­вдовування — саме політичної місії Кіріла. Хоча від Московського Патріарха справді дуже хотілося б почути не чергового “принужденія” до миру з маханням кулаками і “скромним” годинником на святійшій руці, — а слів любові та критичних зауваг до можновладців мати Бога в серці.

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ