Особый статус Донбасса. Что дальше

“Корнет Кашпировский! Внушите народу, что он уже счастлив, свободен и рад!”

(пародія на романс, часи пізньої перебудови)

Завершилася інтрига сучасності — Конституційний Суд України ухвалив висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції стосовно децентралізації статтям 157 та 158 Конституції України. Відповідно до цих статей Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція також не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

І, о диво, Конституційний суд України, — цей світоч правничої думки, провідник державності і взірець суддівської незалежності, — абсолютно неочікувано для всіх дійшов висновку, що:

“…на момент надання ним цього висновку, в Україні або в окремих її місцевостях не введено воєнного або надзвичайного стану за процедурою, визначеною Конституцією України.”

“…запропоновані в Законопроекті зміни до Конституції України, розділ ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Законопроекту не спрямовані на ліквідацію незалежності, чи на порушення територіальної цілісності України…”

І що тепер? Осанна? Хвала усім експертам, і нашим рідним, і приходящим, які цей текст писали і благословляли? І нехай ті, хто голосували за законопроект, позичаючи в Сірка очі, відчують себе велетнями духу?

Можна було б ще раз вдатися до аналізу, але думки людей, якими вони поділилися зі мною впродовж останніх двох тижнів, звучатимуть більш переконливо:

“Як дітей мобілізувати, то в них війна, а як Конституцію змінювати, то в них війни нема!”

“А чого мені йти до армії? За кого я там маю воювати? “Сєпари” там скоро стануть “з особливим статусом” і що мені там з ними робити — їх з хлібом-сіллю зустрічати?”

“Навіщо президенту такі великі повноваження по контролю за місцевим самоврядуванням? Так виглядає, наче ми тут всі злочинці і порушники Конституції. Та п’ять українських президентів більше порушували Конституцію, ніж всі органи місцевого самоврядування за всю історію України! І хто ж тих президентів нарешті буде контролювати?”

Можна людей скільки завгодно переконувати про щастя “децентралізації” і відсутність “особливого статусу”, але вони завжди знатимуть правду. І, знаючи правду, дивляться нам в очі з острахом, але все ще з надією.

Сподіваюся, що мої колеги-депутати перед наступним голосуванням за зміни до Конституції знайдуть час для того, аби почути голос тих, від імені кого і задля кого вони цю Конституцію будуть змінювати.

Оксана СИРОЇД, віце-спікер Верховної Ради