Не дати Орбану шансу на вето: що чекає євроінтеграцію України у 2024 році

На що чекати після історичного рішення ЄС про відкриття переговорів про вступ?

Розуміючи процедури, принципи функціонування і календар ЄС, — багато що можна прогнозувати з великою долею ймовірності.

Отже, календарний план євроінтеграції на 2024 рік:

1 лютого — саміт ЄС з затвердженням Ukraine Facility — 50 млрд євро для України на 2024-27 роки. За всіма джерелами, це рішення не має стати проблемою, навіть у випадку блокування Орбаном. На саміті у грудні просто ще не було узгоджено всі фінансові та юридичні параметри для варіанту Б, щоб схвалити цю підтримку повз угорське вето.

1 лютого всі країни-члени будуть готові приймати рішення без Орбана (хоча якщо він все-таки просто ще раз вийде на каву — то так буде технічно для всіх простіше).

До березня ми маємо виконати всі 4 додаткові вимоги Єврокомісії, сформульовані у звіті про розширення у листопаді цього року.

По суті, лишилась одна вимога — закон про лобізм. Але важливо, щоб він власне був таким, що обмежує лобізм в інтересах олігархів, а не громадську адвокаційну діяльність в інтересах суспільства.

У березні буде новий проміжний звіт Єврокомісії з оцінкою виконання додаткових вимог, і напевно одразу з рекомендацією щодо затвердження рамки переговорів (negotiating framework) з Україною.

Далі навесні (можливо, одразу ж у березні) — може бути рішення ЄС про затвердження рамки переговорів.

Поки що не зрозуміло, чи у нашому випадку це буде рішення саме Європейської Ради (тобто саміту ЄС), чи все ж, як зазвичай, Ради ЄС (тобто міністрів).

Але у будь-якому разі — це рішення країн-членів, яке ухвалюють консенсусом, тобто знову-таки може бути проблема угорського вето. Тому затвердження рамки переговорів — це наступне велике політичне рішення на нашому шляху до ЄС, яке може спробувати блокувати Орбан.

Далі, після затвердження переговорної рамки — орієнтовно кінець весни — мають офіційно відкритися переговори, тобто має бути проведена перша міжурядова конференція.

Також, залежно від того, що буде прописано у рамках переговорів — мають бути окремі рішення країн-членів про відкриття переговорних глав (загалом їх 35). Якщо буде та сама методологія, що й у випадку Західних Балкан — то це окреме рішення Ради ЄС, тобто міністрів країн-членів (ухвалене консенсусом!), для відкриття кожної глави.

Але, можливо, у нашій переговорній рамці вдасться відстояти інші підходи. Нам важливо було би відкрити якомога більше глав переговорів у І половині 2024 року. 

Потім червень — вибори у Європарламент.

Далі — літо-осінь — вибори голови та членів Єврокомісії. Мандат нинішнього складу Єврокомісії спливає 31 жовтня 2024 року, до того часу має бути визначений склад нової.

Причому друга половина 2024 року — це час головування Угорщини у Раді ЄС.

Головування у Раді ЄС не дає країні якогось більшого голосу — однак дає більшу можливість просувати якісь питання для обговорення і будувати консенсус з іншими країнами для ухвалення рішень.

А позаяк це буде як раз період “перезмінки” складу Європарламенту та Єврокомісії — то навряд в Угорщини вийде заблокувати якісь серйозні рішення. Хіба що може пригальмувати відкриття нових переговорних глав з Україною.

Тому нам важливо було би отримати рішення країн-членів про відкриття максимальної кількості глав вже у І половині 2024-го.

Або, ще краще — у переговорній рамці передбачити їх відкриття рішеннями Єврокомісії, та/або кваліфікованою більшістю країн-членів.

І половина 2025 року— головування Польщі у Раді ЄС. І це напевно буде час початку серйозної розмови про бюджет ЄС на наступні 7 років — 2028-2034.

Це буде справді важливий для нас процес, бо гроші на розширення, на прийняття України у склад ЄС мають бути передбачені у цьому новому 7-річному бюджеті.

Також можна спрогнозувати, як ітимуть переговори про вступ.

По-перше, ці переговори в основному будуть про темпи перейняття європейських стандартів/гармонізації нашого законодавства та секторальних політик з нормами та підходами ЄС.

Для початку, Єврокомісія проаналізує наше законодавство по кожній з глав переговорів — проведе так званий “скринінг”. На основі його результатів ЄС виставить вимоги по тому, що саме Україна має змінити у регулюванні цих сфер, і коли.

Ми муситимемо приймати всі ці вимоги, бо тут діє принцип take it or leave it — якщо хочеш вступати у клуб, то приймай його правила.

Торгуватися ми зможемо хіба що за перехідні періоди в окремих обґрунтованих випадках. Також, за фінансування — знову-таки, у плюс-мінус зрозумілому коридорі можливостей. 

Для розуміння, що буде на виході цих переговорів — раджу ознайомитися з текстами договорів про вступ у попередніх випадках — розширень 2004-го (Польща та інші), 2007-го (Румунія і Болгарія) та 2013-го (Хорватія) років.

Завдяки впровадженню тимчасових заходів ЄС на підтримку України у час війни, фактично у 2022 році Україні було надано додаткові преференції з авансового приєднання до певних секторів спільного ринку — зокрема, у сільському господарстві (усунення тарифних квот), транспортних послугах (лібералізація автоперевезень), телекомунікаціях (вільний роумінг), свободи руху працівників (доступ до ринку праці для українських біженців, що отримали статус тимчасового захисту у країнах ЄС).

Тому зараз ЄС більше уваги звертатиме на заходи України з впровадження рівного playing field — правил конкуренції, соціальних, екологічних та технічних стандартів.

Якщо український бізнес думатиме стратегічно, то зрозуміє, що краще зараз якомога швидше готуватися і адаптуватися до цих вимог, ніж чекати, поки ЄС звинуватить Україну у недобросовісній конкуренції і почне блокувати доступ до Спільного ринку.

Адже Спільний ринок ЄС побудований на принципах “4 свобод” — руху товарів, послуг, капіталів і людей — за умови забезпечення рівного рівня конкуренції. Саме задля забезпечення цієї рівної конкуренції гравців на ринку з різних країн-членів законодавство ЄС встановлює певні спільні вимоги щодо мінімально прийнятного рівня екологічних, соціальних, технічних і т.д. стандартів.

Отже, як швидко просуватимуться переговори — залежатиме багато у чому від нас, наскільки швидко ми зможемо виконувати наближення нашого законодавства та його виконання до вимог ЄС.

Тут будуть зачіпатися багато інтересів, кожен з яких буде воліти відстоювати свої позиції.

Ми знову багато будемо чути про “відстоювання національних інтересів”, “знищення вітчизняного виробника”, “розорення малого та середнього бізнесу” і подібні речі, які чули вже як мінімум двічі — при вступі України до СОТ у 2000-х і при укладенні Угоди про асоціацію з ЄС у 2010-х.

Хоча тоді “страшилки” переважно були про іноземних виробників, які, мовляв, завалять Україну своїми товарами, з якими власні виробники не зможуть конкурувати — а зараз будуть казати про “непідйомність” переходу наших виробників на європейські стандарти.

Цікаво, що переговори по ринку праці у нас можуть відрізнятися від попередніх прикладів розширення.

У попередніх розширеннях ЄС переговори про свободу руху працівників завжди були складними, і зрештою передбачали тимчасові обмеження з боку низки країн-членів. Але у нашому випадку, так виглядає, що країни-члени ЄС скоріше будуть зацікавлені у втриманні українських біженців/працівників, які розвивають їхні економіки.

Переговорні розділи про fundamentals — питання боротьби з корупцією, судової реформи, прав людини тощо — будуть пріоритетними для ЄС. Скоріш за все, саме ці глави відкриють першими, а закриють останніми.

По цих питаннях вимоги ЄС підтримуватимуть МВФ зі своїми “структурними маяками” та США із своїми “бенчмарками реформ”.

Тому “пропетляти” ніяк не вийде. Хоча навіть зараз, з прикладом Рахункової палати, очевидно, що такі спроби будуть.

Це викликатиме відверте нерозуміння і роздратування з боку ЄС, який, скоріше за все, буде тут додавати все нові і нові вимоги — бо бажатиме пересвідчитися, що українській політичній і правовій системі можна довіряти. 

Також, якщо подивитися на наші поточні темпи, то можна прогнозувати, що ми не будемо готові до вступу до ЄС за 2 роки, як обіцяють урядовці.

Так, улітку 2022 року були оптимістичні заяви про виконання 7 вимог ЄС, пов’язаних із кандидатським статусом України, вже до кінця 2022 року. По факту, вийшло до кінця 2023-го. І це були лише кілька вимог, а далі буде набагато більше.

Єврокомісія оцінила стан відповідності України по всіх секторах майбутніх переговорів у своєму листопадовому звіті. Якщо порівнювати ці оцінки з тими, які отримали країни Західних Балкан, — то видно, що ми зовсім їх не випереджаємо.

І якщо за кількома питаннями, де була політична увага, ми демонстрували прогрес — за іншими його не було.

Наприклад, у секторі транспорту, де Україна отримала доступ на ринок автоперевезень завдяки угоді про лібералізацію 2022 року, Єврокомісія не побачила практично жодної динаміки наближення до стандартів ЄС за минулий рік.

А скринінг, який Єврокомісія проводитиме перед початком переговорів по всіх секторах, буде глибшим і детальнішим.

Він напевне виявить більше проблем і завдань, ніж листопадовий звіт Єврокомісії.

Своєю чергою, бажання уряду швидко виконати вимоги ЄС може призводити до поспішного прийняття рішень без належної комунікації з цільовою аудиторією, врахування позицій зацікавлених сторін, залучення опозиції.

Яскравим прикладом такого сценарію було ухвалення законодавства про PEPів. З іншого боку, як показав приклад з ухваленням змін до законодавства про національні меншини, за наявності політичної волі можна знайти консенсусні рішення навіть у дуже складних сферах.

Нам потрібно будувати цю стратегічну політичну єдність навколо питань інтеграції до ЄС, яка була у тих країнах (як Польща та інші), які успішно провели переговори та вступили у Євросоюз.

Підсумовуючи, проблему угорського вето ми не обійдемо, але це той елемент, на який ми практично не впливаємо.

Нашим завданням є збереження консенсусу “всі мінус Угорщина” країн-членів ЄС, а для цього Україна має демонструвати зразкове виконання всіх вимог по fundamentals і будувати якісний процес реформ у всіх секторах з залученням стейкхолдерів. 

Крім того, вже треба починати комунікацію з бізнесом у країнах ЄС (щоб розвіяти страхи і показати можливості від інтеграції України), і готуватися до переговорів про майбутні бюджетні параметри нашого вступу у реформований ЄС — у якому, скоріше за все, буде переглянута спільна аграрна та регіональна політики ЄС, а також правила наповнення бюджету ЄС.

Все це непрості завдання і багато що може піти не так. Ніхто не дасть гарантії, що переговори завершаться успішно, що їм на заваді не стане брак політичної волі з обох сторін.

Для України, яка інтегрується до ЄС під час війни, це величезний виклик — але також історичний шанс, який не можна змарнувати.

Проте підстави для прискорення нашого законодавчого наближення до ЄС все ж існують.

Адже зараз з'являється політичний мотиватор — мега-ціль вступу у ЄС, якої бракувало при виконанні Угоди про асоціацію. Тоді ми теж багато що взяли на себе, але цього можна було відверто не виконувати практично без будь-яких значних наслідків.

Тепер же можна сподіватися на пріоритетизацію всього масиву зобов'язань для вступу для всіх органів влади.

Стаття була вперше розміщена на facebook-сторінці автора та публікується з його дозволу

Дмитро ШУЛЬГА, директор програми “Європа і світ” Міжнародного фонду “Відродження”