Чому мало заробляємо?

Дивна статистика. Жителі деяких міст обласного підпорядкування та трьох районів у середньому заробляють більше, ніж у Львові — великому промисловому та науково-технічному центрі. На перший погляд, все мало б бути навпаки. В обласному центрі найрозвиненіші технології, тут зосереджено високооплачуваний чиновницький апарат. У десятках вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів працюють сотні докторів та тисячі кандидатів наук.

У Львові середня заробітна плата наприкінці 2012 року становила 2726 грн., а в невеликому аграрному Кам’янка-Бузькому районі — 2929 грн. Більше від львів’ян заробляли у Червонограді (2767 грн.), Стрийському (3099 грн.) та Сокальському (3082 грн.) районах.

Райони змагаються, хто створить кращі умови

Заступнику голови Кам’янка-Бузької райради Тарасову Келеберді ми поставили питання руба: “Чому середня зарплата у районі вища, ніж в обласному центрі?”.

— У нас розміщено Добротвірська ТЕС, “Кроно-Україна”, “Райтекс” та інші підприємства з інвестиціями, — розповідає Тарас Келеберда. — Ми стараємося створити для інвесторів ідеальні умови, бо це нові робочі місця для жителів району, це наш добробут.

Район невеликий — займає лише 4 відсотки загальної площі Львівської області. Проживає 58 тисяч населення, переважно сільське. Добротвірська ТЕС дає 50 відсотків усієї продукції. За рівнем інвестицій і заробітної плати район — у першій п’ятірці в регіоні.

Від Кам’янки-Бузької переїдемо до Стрийського району, де середня зарплата на 350 гривень більша, ніж у Львові. Більшість населення зайнята на німецькому заводі “Леоні”, де виробляють кабельні системи для відомих світових автомобілів. На підприємстві працює понад 6 тисяч робітників зі Стрийщини та навколишніх районів. Ще понад 500 робітниць перебувають у декретній відпустці по догляду за дітьми. Вся бухгалтерія та зарплата на підприємстві — біла. Власники принципово не дають хабарів. Виникають штучні проблеми, доходять аж до керівництва країни.

Одна з причин високих зарплат у цих районах полягає в тому, що підприємства з іноземними інвестиціями не ведуть подвійної бухгалтерії й не платять зарплату в конвертах.

За неофіційними прогнозами керівників Львівщини, понад 50 відсотків економіки регіону перебуває в тіні. Якщо у великому місті легше приховати подвійну арифметику, число працюючих, то в невеликих райцентрах все на виду. Кожне підприємство. Кожний робітник.

У Сокальському районі та Червонограді зарплати теж вищі, але пояснення досить просте. Тут зосереджено всі шахти Львівщини, де традиційно високі заробітки. У Сокалі розташовано офіс ДП “Львіввугілля”.

Але поряд з шахтами останніми роками розвивається й легка промисловість.

Найбідніші...

У число найбідніших на зарплату регіонів потрапили місто Трускавець (1668 грн.), Мостиський (1997 грн.), Дрогобицький (2007 грн.), Радехівський (2018 грн.), Самбірський (2048 грн.), Жовківський (2049 грн.) райони. До аутсайдерів зарахували і місто хіміків Новий Розділ (2044 грн.).

У цьому випадку з офіційною статистикою можна посперечатися. Ніхто з жителів Жовківського району не погодиться з твердженням, що вони з найбіднішого краю. Якщо проїхатися місцевими селами, які починаються одразу за Львовом, можна побачити сучасні вілли і справжні палаци заможних людей. Частково — це львів’яни перебралися на сільську природу. Але й місцеві жителі не бідують, бо на присадибних ділянках вирощують городину, якою заполонили всі львівські продуктові ринки. Та й на другому кінці району знаходиться Рава-Руська митниця, де процвітає човниковий бізнес.

Не погодився з ярликом найбіднішого міста і міський голова Трускавця Руслан Козир: “У сфері обслуговування завжди були малі зарплати, можливо, частина фінансів перебуває в тіні”.

Не така сумна картина і в Мостиському районі. Інвестори чомусь сюди не йдуть. У старі часи на телевізорному заводі працювали понад 3 тисячі робітників, але нині це забитий аграрний район, де більшість продукції виробляють в сільських дворах.

Селяни останнє десятиліття активно освоювали професію продавців. Виживає район з єдиного пішохідного переходу в Шегинях. Носять до Польщі цигарки та горілку, а звідки — дешеві продукти харчування та одяг.

Серед найбідніших на заробітки районів можна назвати хіба що Самбірський та Радехівський, там нема ні митниць, ні серйозних підприємств. Виживають місцеві жителі завдяки поїздкам на заробітки. З ранньої весни до пізньої осені гарують на будовах Москви, Києва, Праги та Варшави.

Пробував вдихнути нове життя в рі-дний край відомий фермер Іван Білак, який двічі керував Самбірською райдержадміністрацією, але поки що безуспішно. Число фермерів не збільшилося. Землю часто віддають для обробітку заїжджим бізнесменам.

Всім нам з дитинства добре відоме українське прислів’я: чому бідний, бо дурний, чому дурний, бо бідний. Здається, що це зачароване коло, з якого нема виходу.

Кити і щуки

Львів’яни теж не погоджуються, що вони бідніше живуть від сільських районів. Львів — це місто малого й середнього бізнесу. Якщо в Донецьку, Дніпропетровську, Луганську плаває кілька китів, то у Львові — тисячі щук. Так образно змальовує ситуацію міський голова Андрій Садовий.

У Львові бурхливо розвивається малий бізнес. Сотні приміщень на перших поверхах віддали під магазини, кафе, майстерні. В обласному центрі найбільший в Західній Україні оптовий аграрний ринок “Шувар”. На справжнє торговельне містечко перетворився ринок “Південний”, який створив 17 тисяч робочих місць.

Десятки тисяч приватних підприємців, як правило, показують мінімальні доходи. Через них і місцеві базари проходять величезні контрабандні потоки товарів, де крутяться великі гроші. Тому статистика про бідний Львів не відображає реального стану справ. Просто офіційна статистика не враховує 50 відсотків тіньового капіталу, а він у Львові найбільший в області.

Досить пройтися центром і побачити сотні найдорожчих автомобілів. Мій гість з Німеччини був здивований дорогими світовими брендами біля “Віденської кави”. Стільки розкоші не бачив навіть у своєму Фрайбурзі.

Поки що реального стану життя галичан офіційна статистика не відображає.

Яка мінімальна зарплата в ЄС

 

За 100 кілометрів від Львова починається кордон з Європейським Союзом.

Станом на перше січня 2012 року мінімальна зарплата в Німеччині становила 1442 євро, Ірландії — 1432 євро, Бельгії — 1387 євро, Нідерландах — 1382 євро.

Для порівняння: працівники “Леоні” у Стрийському районі заробляють в середньому 3,2 тисячі гривень, а в Німеччині їхні колеги на такому самому підприємстві понад 3,5 тисячі доларів США.

Богдан КУШНІР