Альянс без плану дій: чому саміт НАТО у Вільнюсі став провалом та що варто робити Україні

Його рішення щодо України можна описати двома словами: стратегічна невизначеність. Воно лишає відкритими абсолютно усі сценарії подальших відносин України і НАТО.

Варто наголосити: ухвалене у Вільнюсі рішення саме по собі не є катастрофічним, воно не віддаляє Київ та Альянс одне від одного. Саміт НАТО не закрив Україні двері для вступу, не ускладнив рух до членства тощо — але і не скоротив цей шлях.

По суті, після Вільнюса зберігається майже той статус-кво у відносинах з Альянсом, що був тиждень, місяць, рік тому.

Але відверто непокоїть те, що в Альянсі намагаються зробити вступ України тривалим, багаторічним. Положення, яке закладає таку можливість, додали до рішення саміту в останній момент. Як стверджують джерела, ідеологом цього пункту стала Німеччина.

Також украй засмучує те, що дії США не відповідають її іміджу “лідера вільного світу”, щойно починає йтися про російсько-українську війну. Події та дискусії у Вільнюсі це знову підтвердили.

Важлива деталь: Київ був готовий до того, що негайного запрошення до членства у Вільнюсі не буде через психологічну неготовність до цього кроку в кількох столицях, передусім у Вашингтоні. В останні дні чи навіть тижні було зрозуміло, що йдеться про “відкладене запрошення”, або ж “запрошення з умовами” — і це був цілком прийнятний варіант.

Але те “монструозне” формулювання, що записане у рішенні НАТО, засвідчує: Альянс не знає, що робити з Україною, однак не може цього визнати.Та, на щастя — за всієї емоційності подій на саміті та навколо нього, — українська влада не стала вдаватися до демаршів. Зеленський залишився на саміті, а від Києва лунають заяви, що він продовжить рух до вступу — хоч і шкодує про те, що саміт у Вільнюсі втратив історичну можливість зробити цей рух швидшим.

“Україні спростили шлях до членства”? Ні, це не зовсім правда

Одна з претензій, що лунали за підсумками першого дня саміту НАТО — це нещирість заяв та пояснень від керівництва Альянсу.

Історія з Планом дій щодо членства (ПДЧ) для України ілюструє це якнайкраще.

Рішення НАТО про те, що для України на шляху до членства скасовується етап ПДЧ, Білий дім планував зробити головним “українським здобутком” саміту у Вільнюсі. Це справді був би крутий результат — і офіційний Київ, і експертна спільнота давно говорили про те, що за нинішніх безпекових умов шлях України до вступу треба прискорювати.

Присвячений цьому пункт рішення справді починається дуже оптимістично.

“Майбутнє України — в НАТО. Ми підтверджуємо зобов'язання саміту 2008 року в Бухаресті, що Україна стане членом НАТО, і сьогодні ми визнаємо, що шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за рамки необхідності виконання Плану дій щодо членства. Україна стає все більш оперативно сумісною і політично інтегрованою з Альянсом і досягла значного прогресу на шляху реформ”.

Виходячи з цього, НАТО формально скасовує для України вимогу виконання ПДЧ, підтвердив генсек Єнс Столтенберг. Але, на жаль — лише формально.

Бо одночасно Альянс запровадив новий етап, що діятиме лише для України — такий собі “замінник ПДЧ”.

Цю роль виконуватиме “адаптована Річна національна програма (РНП)”, каже рішення НАТО.

Звучить це таким чином: похваливши Україну за успіх реформ, Альянс додав: оскільки ПДЧ Україна не матиме, замість нього очільники МЗС країн НАТО “регулярно оцінюватимуть прогрес за допомогою адаптованої Річної національної програми... на шляху до майбутнього членства”.

“Ми можемо запросити Україну до вступу, коли члени Альянсу будуть на це згодні та коли умови будуть виконані”, — підсумовує рішення саміту.

Якими будуть ці умови? У чому головна небезпека?

Про цей замінник та про те, які “умови” увійдуть до нього, наразі відомо небагато. Ідея не просто скасувати ПДЧ, а замінити його саме таким формулюванням, з’явилася у НАТО буквально в останні дні, якщо не в останній день.

У вівторок на пресконференції генсек НАТО ухилився від відповіді на усі запитання щодо того, якими є умови, хто їх формуватиме тощо.

Утім, західні посадовці у розмовах з журналістами одностайно наголошували: Альянс висуватиме на адресу України комплекс вимог щодо проведення “структурних реформ, які Київ зобов’язався робити раніше”.

Однак формат РНП, який чомусь обрав Альянс — це найгірший можливий варіант. Річні національні програми — це аналог ПДЧ, який свого часу винайшли для України, щоби бюрократичними шляхами обійти рішення Бухареста-2008.

РНП — це величезний перелік завдань на десятки сторінок, що копіює структуру ПДЧ. Цей документ у його нинішньому вигляді за дизайном нереально виконати, а можливо лише “демонструвати прогрес у виконанні”.

Джерела ЄП, утім, звертають увагу на те, що в рішенні НАТО йдеться про “адаптовану РНП”, тож формат може змінитися. Рішення про цю зміну наразі немає.

Але головна проблема — те, що ідея РНП полягає у тривалому, багаторічному виконанні.

Саме так сформульоване рішення саміту. Адже фраза про “регулярне оцінювання річних програм” сама по собі натякає, що це — задача на роки.

Саме так цю домовленість читають лідери держав-союзниць — навіть з числа друзів України. “Міністри запустять цей процес на щорічній основі”, — розповіла журналістам у середу прем’єрка Естонії Кая Каллас.

І це все додатково заперечує твердження про те, що ПДЧ для України “скасували”, прирівнявши український шлях до фінського або шведського. Наразі це є просто неправдою.

Завдання для України

З цього пояснення стає очевидним, що саме є пріоритетом для України у діалозі з НАТО.

Але перш за все, треба наголосити, що цей діалог (а також рух України до членства) продовжиться.

Попри те, що Київ украй незадоволений рішенням саміту та не приховує цього (з жорсткою критикою виступив президент Зеленський, та й міністр Кулеба пояснив, що не розуміє цього рішення), українське керівництво все ж наголошує: курс на НАТО лишається незмінним. Це в тому числі підтвердив президент у виступі перед багатотисячним натовпом у центрі Вільнюса у вівторок.

А отже, навіть маючи негативне для нас рішення саміту, необхідно “витиснути” з нього максимум.